Юлія Шандро, яка зараз працює вихователем у львівському центрі підтримки переселенців з окупованого Маріуполя «ЯМаріуполь», повномасштабне вторгнення зустріла саме у рідному місті. Її чоловік, який не мав військового досвіду, добровільно пішов боронити Маріуполь. А Юлія лишилася вдома з дитиною та батьками свого чоловіка.

Вже на третій день війни сім’я перебралася жити у підвал. Там 5 березня зустріли й день народження дитини. Чекали на батька, але він зміг заскочити додому лише на наступний день. То був останній раз, коли чоловік Юлії бачив свою маму.

Невдовзі у будинку почалася пожежа (прилетіли уламки снаряда). Про небезпеку повідомили сусіди, бо родина перебувала у підвалі. Гасити полум'я не було чим. 

«Наш будинок від спраги врятував сніг, який випав 8 березня: ми зібрали його з даху, в нас була тала вода», – згадує Юлія. Вона не відпускала нікого до криниці, бо там під російськими обстрілами гинули люди. «Я дуже боялась когось втратити. Кажу ні! Нам вистачить води, будем економити», – каже Юлія.

Але й це не вберегло свекруху Юлії, Галину Шандро. Жінка загинула  поруч з домом, коли разом зі свекром допомагала гасити пожежу у будинку сусідів. В цей день під щільним обстрілом загинуло багато людей. Великою міною вбило свекруху, свекра поранило. Приблизно у той же час загинула й дружина сусіда. Обох жінок чоловіки ховали на своїх подвір'ях під обстрілом, який все ще тривав.

Сімʼя довго не виїжджала, сподіваючись на якусь інформацію про її чоловіка. Коли з ним вдалося зв’язатися, зʼясувалося, що він на «Азовсталі». Сказав: «Мене не чекайте. Я не знаю: вийду я чи ні...», – згадує Юлія. Тоді родина прийняла рішення виїжджати. Довго чекали на «зелений» коридор. Поїхали на своєму авто, я якому три доби ночували у черзі на фільтрацію.  Їм пощастило: жінку з дитиною та літнім свекром пропустили доволі швидко. До Львова добиралися через… окупований Крим.

Чоловіка Юлії обміняли через 20 місяців. Зараз вони разом беруть участь у всіх акціях на підтримку полонених: «Дуже багато ще хлопців у полоні. Їх треба всіх витягувати, бо полон – це жах», – додає Юлія.

Жінка бачить завершення війни таким: «Коли мій рідний Крим повернеться додому, щоб я могла спокійно приїхати туди».