Олег з сім’єю ще до початку війни виїхали з Охтирки – виявилось, що недарма. Його рідні постраждали від прильоту, квартиру пошкодило

За два-три тижні до початку війни ми з жінкою і двома дітьми переїхали до її дядька. Коли в нашу квартиру прилетіло, там знаходився мій брат, моя бабуся, то їх повиносило. Вони живі, але таке з ними було. 

Я знав, що брат і бабуся в квартирі знаходяться, а додзвонитися не міг. Жінка за руль сіла, бо я не їжджу за рулем. Я інвалід третьої групи по зору: в мене одне око, і те вже ледь бачить. Я поїхав туди. Брат там, а бабусю і сусідку виносили через балкон МЧСники. Брат мій спав тоді в коридорі. Я переживав за своїх родичів. 

Потім ми переїхали до тестя і там на підлозі спали: я, дітвора, жінка, бо там більше ліжок не було. Грілися, бо там комин стоїть. Скільки гепало, стільки ми там і жили. Погреб є, але тесть каже: «Олеже, якщо полізимо в погреб, то машина впаде на нас - сенсу немає. Якщо нам судилося, то судилося». От, поки ще живі. Брат пішов служити в ЗСУ. Батько на початку війни отримав поранення і загинув. Йому було 66 років. 

Коли гепають, і не знаєш, куди прилетить, то хоч на вулиці, хоч в хаті - все одно вб’є. 

Діти дуже злякалися, обнімали маму і від неї не відходили, трішки плакали. Їм вже по десять років. Зараз все нормально, займаються дистанційно уроками.

Воду ми на колонку ходили брали, як світло виключали, бо в нас не питна вода. Магазини пусті були. В магазині ні муки, ні цукру, нічого не було. Я отримав гуманітарку в четвертій школі. Я отримую батька пенсію по втраті годувальника. Мама рветься з Італії сюди, щоб квартиру зробити, а там все розбите, вікон немає. 

Дай Бог, щоб війна швидше закінчилась. Мені головне, щоб діти виросли, вивчилися нормально, а не як зараз вчаться дистанційно: то інтернету немає, то світла. Вони ходять через день до вчителів: за одну дитину за один урок платимо 100 грн, а мені потрібно за двох платити. А у мене пенсія дві тисячі, отримую таку ж пенсію за батька і жінка отримує якісь копійки. Де набереш тих грошей? Теща працює в лікарні лікарем, допомагаєм нам. Ми цей рік консервували все, що можна було, бо хто знає, яка буде зима.