Я живу в селі на межі, де було водосховище, тепер - «сіра зона». Позавчора дрон вдарив по моєму двору. Я сам не постраждав. Нехай краще б’ють по хвіртках, ніж по нашим хлопцям. Б’ють по селу, сильно обстрілюють. Я на околиці живу. Що шукав дрон? Видно, закінчився заряд і впав. Тепер нехай вони нас бояться. Чого ми будемо їх боятись?  

На початку війни у нас ще було Каховське водосховище. Собаки загавкали дуже, я подумав: що воно таке гупнуло? А то біля Марганця прилетіло. Потім подзвонив товариш зранку і сказав, що Росія напала на нас. Я був у добровольчій армії, але здоров’я вже не те: побачив, що я хлопцям в тяжкість, і повернувся. 

Зараз важко: світла, води нема. Світла вчора шість годин не було, а потім увімкнули на годину. Війна в країні, всім важко. 

Потрібно захищати, вибити цю мерзоту з нашої землі і жити так, як ми хочемо. Хотів би захищати Батьківщину, маю силу, маю досвід, маю знання. Пригнічує, що я - соціальний непотріб, пенсіонер. Вже ні дітям, ні державі не потрібен. 

Моя мама була росіянка. Жили в росії, народився в Сочі. У мене половина рідні по мамі там - не спілкуються, не дзвонять. Навіщо воно? Це мене потрясло. Мільярди витрачати на війну замість того, щоб направити на розбудову власної держави, щоб жили щасливо і заможно люди. А вони нищать Україну, щоб ми бідували. 

Дали б нам зброю в повному обсязі, то може, швидше б їх вибили. У нас єдиний варіант – розбити їх і викинути за кордони нашої держави. Ніякого примирення, бо сьогодні примирились, а через рік знову нападуть. Добити їх раз і назавжди.  

Мрію про заможну Україну, щоб поляки їздили працювати не в Німеччину і Британію, а в Україну. Щоб наші діти і онуки своє майбутнє бачили в Україні, а не десь. Дякую Фонду Ріната Ахметова, що надавали гуманітарну допомогу. Це єдиний з наших олігархів, хто надавав, більше - ніхто.