Валентина Семененко два місяці просиділа біля вікна розбитої квартири. А потім написала цей вірш і змогла знов розпочати жити.

Жити у мирі,

в своїй квартирі,

в своєму домі,

де всі знайомі,

усі ми люди,

щасливі всюди

і Батьківщину

любити будем.

Не просто словом,

а ще й ділом,

щоб вона квітла,

а ми раділи.

Щоб колосились

жита у полі,

щоб дочекались

кращої долі,

щоб повернутись

в свою будову

і щоб жили,

дружили щоби.

Щоб ми із дома

не утікали,

щоби народом

єдиним стали.