Валентина Семененко два місяці просиділа біля вікна розбитої квартири. А потім написала цей вірш і змогла знов розпочати жити.
Жити у мирі,
в своїй квартирі,
в своєму домі,
де всі знайомі,
усі ми люди,
щасливі всюди
і Батьківщину
любити будем.
Не просто словом,
а ще й ділом,
щоб вона квітла,
а ми раділи.
Щоб колосились
жита у полі,
щоб дочекались
кращої долі,
щоб повернутись
в свою будову
і щоб жили,
дружили щоби.
Щоб ми із дома
не утікали,
щоби народом
єдиним стали.