Сабаєв Назар
Здобувач освіти групи Е-21 РПХТЛ, м. Рубіжне
Вчитель, що надихнув на написання есе: Трощий Лариса Михайлівна

Війна. Моя Історія

Моя історія як переселенця почалась у дві тисячі чотирнадцятому році, тоді ми з сім’єю після окупації міста Кадіївка, де проживали, переїхали в іншу частину Луганської області.

На момент повномасштабного вторгнення я проживав в місті Рубіжне. Про початок війни я дізнався зранку двадцять четвертого лютого. Я прокинувся, батько збирався на роботу, він працював у сусідньому місті, тому йшов на роботу зрання. Оскільки в мене було дистанційне навчання, я ліг спати далі. Через деякий час батько повернувся, сказав, що місто, де він працює, обстрілюють і їх відпустили з роботи. Ми зрозуміли, що почалась війна, і, чесно кажучи, не дуже здивувались. Мама одразу зібрала якісь медичні засоби, що були у нас вдома, і віднесла у волонтерський хаб, де вони раніше з місцевими волонтерами плели маскувальні сітки.

Активні бойові дії в самому місті почались на початку березня, ми до останнього думали, що місто не окупують, тому залишались там. Але після деяких подій, і коли побачили, що окупанти вже в центрі міста, ми прийняли рішення їхати. Перша спроба виїхати була невдала, ми з друзями пішли до місця, де планувалась евакуація, але евакуаційні автобуси не приїхали, як ми дізналися пізніше, їх обстріляли. По дорозі з “не дуже” вдалої евакуації ми попали під обстріл, але нам пощастило і ми цілі дійшли до дому.

Залишатись в місті вже не можна було, а виїхати було складно, бо місто було порожнє і зв’язок був тільки в деяких місцях. На щастя, в наших друзів була квартира на п’ятому поверсі, і в них був зв’язок. Ми зв’язались з моєю сестрою, вона на той момент виїхала з Харкова в Кіровоградську область. Вона домовилась з якимось перевізником про те, що нас заберуть, але на іншому краю міста.

Ми з цими ж друзями зустрілись у нас вдома, і о пів на сьому почали йти під обстрілами на інший кінець міста. Нам знову пощастило, ми дійшли неушкодженими, сіли в машину і нас відвезли до Дніпра, а звідти до Кіровоградської області.

Зараз я проживаю в місті Кропивницький, особисто в моєму житті майже нічого не змінилось з двадцять четвертого лютого, окрім місця проживання, бо найбільші зміни були в дві тисячі чотирнадцятому році, так само, як і в членів моєї родини.

Слава Україні!