Ми жили в Красногорівці. Обстріли там почались через два тижні після початку вторгнення. Я з мамою була у центрі міста у магазині. Люди масово почали все купувати. Потім зникло світло та вода. Не було зв’язку. Тиждень у мене з родиною не було продуктів. Телефони ми заряджали від акумулятора в машині, слухали українське радіо, бо ми були відрізані від світу. У нас були запаси питної води. Бувало, що набирали у колодязі. Це було ризиковано, бо навкруги тривали обстріли. 

Багато людей виїхали з міста. Коли батьки почули, що місто можуть взяли в окупацію, вирішили виїжджати. 

Зараз я навчаюсь у Львові, батьки живуть в Тернополі. Сподіваюсь лише на мир. Хочу, щоб у мене було майбутнє в Україні.