Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Катерина Ярошенко

«Або людство покінчить з війною, або війна покінчить з людством»

переглядів: 617

Ярошенко Катерина Євгенівна, 16 років, Височанський ліцей № 2, смт. Високий

Есе «Один день»

Один день війни. Люди гинуть, стаючи незліченними жертвами жорстокого терору. Місто у вогні. За їдким димом чутно постріли і гуркіт гармат. Десь вдалині пролунав вибух - хтось лишився рідної хати.

Серце розривається. Всередині ще цілої і маленької квартири плаче мати, яка вже не побачить своїх дітей. У підвалі іншого будинку сховались діти, які попрощалися зі своїми батьками. Старші вийшли тільки перевірити ситуацію на вулиці.

Малі ще не знають, що попрощалися з ними назавжди і ніколи їх більше не побачать. Хтось втратив здатність бачити, чути. А ще гірше - відчувати. Відчувати хоч щось, окрім нестерпного болю.

У людей безжально вкрали дитинство, юність, старість і останні натяки на щасливе майбутнє.

Я не знаю, що таке справжня, реальна війна. Я ніколи не сиділа в підвалі, сподіваючись, що мати, яка вийшла з нього, повернеться живою і здоровою. Не було такого, щоб мій дядько йшов на фронт і ніхто не був упевнений, що він повернеться.

Я не бачила як руйнуються будинки і дороги, задуми і мрії, прагнення і надії. Я не відчула того роздираючого усю сутність болю, коли приходить усвідомлення того, що ти повинна кинути все і втекти з місця, яке вважала рідним, де у тебе був рідний дім, були друзі і рідні.

Я не бачила справжньої війни. І я не маю морального права стверджувати, що вона прорізала в моєму серці рану такої ж глибини, як рани на серцях людей, яким довелося тікати з міста, кидати свої будинки і намагатися врятувати найрідніше - родину. Я можу тільки уявляти, як це боляче.

Уявляю звичайне місто і звичайну людину з нього. Яка багато вчилася, будувала кар'єру, знаходила друзів, створювала сім'ю, будувала будинок, мріяла створити щось важливе й цінне, зробити світ кращим і щасливішим. І в один момент все те, що ти створювала і вибудовувала роками, зникає.

Рідне місто, де раніше ти каталася на роликах і гуляла з друзями, стає порожнім: хтось біжить з дому, хтось ховає своїх дітей.

Дивом вибираєшся з цього пекла. І потім ти лякаєшся кожного феєрверку, кожного літака, що летить у небі. Починаєш боятися бути щасливою.

Я не можу навіть уявити, які страждання переживають люди на війні! Для мене війна почалася в далекому 2014 році. Мені було 9 років, тому якоїсь чіткої картини і чіткого усвідомлення всієї політичної ситуації у мене не було. Але вже тоді це для мене означало, що будуть гинути люди: мирне населення міст і сіл. Солдати, які вийшли захищати рідний край. І буде гинути надія на світле майбутнє у дітей, які ще навіть не встигли пожити у цьому світі, але вже побачили жахи війни, втратили не тільки дім, а й близьких.

Кортить бачити міста, країни і цілий світ без війни. Щоб звичайні люди не страждали від сліпих рішень інших. Кортить, щоб у світі панувало слово науки, слово правди, яке зазвичай стає першою жертвою війни.

Існує палке бажання дочекатися закінчення усіх воєнних конфліктів, перемоги, наступ миру. Але перемога дістається людям дуже дорогою ціною. Ціною незліченних людських життів, покалічених душ і зламаних надій.

«Або людство покінчить з війною, або війна покінчить з людством», — говорив Джон Кеннеді. Тож давайте зупинимо існування війни, щоб війна не зупинила існування людства!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Високий 2014 Текст Історії мирних діти безпека та життєзабезпечення діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій