Федоричко Крістіна, 9 клас, Комунальний заклад "Харківська гімназія №123 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кузенко Людмила Львівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна-страшне слово. Весь цивілізований світ вважає, що в 21 столітті криваві війни з метою геноциду народу неможливі. Ця думка, як ми бачимо, була помилковою. Дата «24 лютого 2022 року» змінила всіх українців, перевернула світ догори дригом.

За одну мить всі плани на майбутнє зникли. Головною метою  стало зберегти життя собі та своїм близьким.

24 лютого 2022 року я прокинулась о п'ятій ранку від голосу мами: "Крістіно, почалась війна". Спочатку була паніка, гнів та нерозуміння, що потрібно робити. Куди бігти? Де ховатись? Що робити? Багато шокуючих новин, телефонних дзвінків, звуки вибухів за вікном , люди, які намагались врятуватись, - все це стало новою реальністю нашої країни.

А коли полетіли винищувачі, то стало зовсім страшно. Посипались перші новини про влучання в житлові будинки у  сусідньому районі.

Вперше за свої 12 років я відчула страх за своє життя і життя своїх близьких. Залишатися у квартирі стало небезпечно - і ми з мамою та бабусею побігли до метро. Там було дуже багато людей, які так само ховались від обстрілів. Міська влада робила все можливе, щоб людям було комфортніше перебувати у підземці. Але все одно було дуже важко.

Вранці ми прийняли рішення виїхати з Харкова і залишити рідну домівку. Бабуся відмовилася виїжджати і залишилась вдома. А ми мріяли про те, що незабаром повернемося до свого рідного Харкова. Але цього, на жаль, не сталося.

Дорога на захід України була важкою. На шляхах було дуже багато машин, у яких їхали люди, щоб урятуватись від обстрілів. Дорогою ми зрозуміли, що дата 24 лютого 2022 року розділила життя навпіл. Нарешті ми дісталися селища Приборжавське, що на Закарпатті. Довгоочікувана тиша… Але в душі спокою не було, бо у Харкові залишилась бабуся, багато родичів і друзів. Я пішла до місцевої школи, у мене з'явились нові друзі. Почуття страху почало потроху зникати.

Натомість з'явилась ненависть до ворогів, які руйнували нашу Україну. "За що?"- думала я щодня. Так пролетіло півтора року.

Навесні 2023 року наша родина повернулась додому. Погода в цей день була чудовою: яскраво світило весняне сонечко, було тепло, та боляче було дивитися на ті руйнування, які спричинили вороги. Але у місті було дуже чисто, скрізь квіти.

Незважаючи на близькість кордону до кровожерливих сусідів,  Харків живе та працює.

Мій шлях - це шлях надії, свободи та віри в Україну! Війна закінчиться перемогою нашої держави. Українці змінились. Ця війна об'єднала нас у любові до своєї держави, до української мови, до прагнення перемогти. Ми пишаємося тим, що живемо в Україні!