Данилюк Мілана, 9 клас, Комунальний заклад «Харківський ліцей №3 Харківської міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Барбінова Тетяна Сергіївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

"Чи бачиш ти, мій милий, проблиски в війні, чи бачиш мій рідненький, кати гріх взяли, чи бачиш, звісно бачиш, що значить рятувати, і знаєш, звісно знаєш, як рік в землі лежати....."- особиста цитата, з особисто, морально важкими словами, яка стоїть рядками для всіх полеглих героїв, які віддаючи свої життя, надали допомогу іншим. Допомога під час війни залишає гіркоту, а приємну чи не дуже, вирішить кожен із вас.

«Бо хто, як я, намучивсь на війні, тому життя підскочило в ціні», – фраза, яку колись вимовила Ліна Костенко та яка стала гімном для мене вже в перший тиждень війни.

Березень 2022, котрий день в підвалі, і нарешті затиха. Уявлення коротке маєте. Спокійне попивання чаю в короткий час перетворюється на картину маслом: 9 поверх, всі на колінах, дім в самому прямому сенсі цього слова “ходить”, а фраза: "Катюша, мы не бьём по жилым домам, только военные объекты" в адресу моєї мами від російських родичів, заставляє навіть мене задуматись, що 11 рік мого життя може стати для мене зараз останнім і вже нічого мені точно не допоможе. Але дядя Серьожа вирішує по-іншому.

Наш особистий герой, мій дядько, брат моєї мами, або найкращий, кого я тільки знаю, який попри те, що всім потрібен забирає нас з найбільш гарячої точки Харкова, під звуки вибухів.

Подорож в світле спасіння, яке залише на вас шрами, хтось буде невгамовно нити, хтось залишиться білим, і більше не буде турбувати, а хтось буде потребувати корекції, будуть шрами які заб'ються татуюваннями, але проблиски минулого життя нікуди не зникнуть, всі ми в шрамах, навіть коли візуально ми їх не бачимо. Щось схоже на сцену з якогось суперкрутого фільму про супергероїв, але чомусь сценарію в нас не знайшлось, тому замість гарненької машини, в нас була обклеїна вся в жовту стрічку. Година часу через розбиті танки з літерою "z" і ми вже в більш спокійному місті.

Можливо, для когось це зі сторони, не є якоюсь особливою, чи надзвичайною допомогою, поки він сам тут не опиниться та не відчуває всі емоції на собі. Герої не носять плащі та не хизуються цим скрізь.

А тепер перенесемось в інший період війни, тоді коли рятівницею стаю вже я. Шок повільно почав проходити, а здоровий ґлузд та бажання також допомагати тільки почало з'являтись. Чи чули ви про окопні свічки та спосіб їх виготовлення? Спосіб допомоги військовим зігрітися та поїсти теплу їжу. Сама конструкція доволі легка, але несе за собою велику допомогу та попит у військових. Найбільша допомога №1. А, що з приводу допомоги №2? Чи чули ви про плетення військових маскувальних сіток, чи знаєте будні моєї мами, яка активно цим займається? В чому ж тоді моя допомога полягає?

Для плетення сіток потрібні стрічки, які виглядають як травинки в теплі пори роки, кожну з яких я самостійно своїми руками вирізаю за допомогою ножиць. Кожна купа стрічок перетворюється на сітку, а кожна сітка є захистом для військових.

Отже, всі ми здатні на допомогу, велику чи маленьку, допомога яка напряму рятує життя, чи допомога, яка надалі з часом допоможе не загинути. Допомога своїми руками, чи допомога тільки донатами. Навіть песимістично-реалістична фраза: "Всі ми люди, всі ми колись помремо" за допомогою наших зусиль може перетворитись, на: "Всі ми люди, давайте допоможемо один одному не померти".