Олександра Риба, 8-Б клас, Ліцей №21 м. Житомира

Вчитель, що надихнув на написання есе - Магалецький Андрій Михайлович

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

4 ранку, і ось моя мати бігає по квартирі зі словами «Почалась війна». До цього моменту я ніколи не чула такого. Здивованість і думка про те що я пропущу контрольну з англійської, це все що супроводжувало мене в цей момент. Та через якийсь час ці відчуття змінились на тривожність, тоді я боялась але навіть не підозрювала серйозність подій які відбувалися в житті моєму і в житті багатьох після цієї фрази.

Залишатися в місті не варіант, але я цього не розуміла, я знала тільки те що ми їдемо в село де живуть більшість моєї родини. Воно в області, але там також є небезпека по словам батька. «Це все закінчиться скоро, декілька днів переночуємо в твоєї бабусі».

Радіо, і я вперше дізнаюся про повітряну тривогу, але розуміння цього визначення розмите, наче не важливе було тоді. Точно пам’ятаю на хвилі радіо як в репортажі з кореспондентом я вперше почула вибух, тоді мене в контексті цих подій накрив страх, страх не за своє життя, а за життя всіх, за життя кореспондента, за життя родини. Ніякі новини після цього мені не розповідали, але я бачила що рідні переймаються.

«В бабусі небезпечно, тож доведеться переночувати в твоєї тітки» - опинившись в чужому домі переймаючись за все що залишилося в моєму рідному місті, я не знала наскільки я буду там. В домі купа людей, кожна ніч зливається в тривогу, кожного дня всі стараються забути проте що відбувається і вдавати що все добре. Місяць за місяцем, важко, приголубивши нас в цей дім, нам зробили велику ласку, там було безпечно і не так тривожно, це дуже допомогло але бажання повернутися додому було ще більше. Я дізнавалася про вибухи в місті і хотіла залишитися, але потім знову хотіла повернутися. Зараз я у себе в теплому домі, але мої емоції і думки не змінилися що до того, що відбувалося і відбувається, того що розділило моє життя на до і після.