24 лютого війна прийшла прямо під дім Наталії – вже о другій по полудню колони російської техніки були на її вулиці в Херсоні. Жінка не боялася питати в очі у окупантів, що вони забули на її землі, і принципово віталася з ними українською - лють застилала очі страху.

Звільнення Херсону стало найкращим подарунком до дня народження доньки, та після цього почалося найстрашніше. Відійшовши, окупанти почали несамовито обстрілювати місто. Будинок постраждав, і Наталія була змушена виїхати. Як і колись, вона щиро вірить в міць і силу ЗСУ, які звільнять рідну землю, бо дуже хоче повернутися додому.