«21 день пекла, що пережила моя дитина - це невимовний біль»

Розказувати можна багато, бо те, що наша сім'я пережила за 21 день поки знаходилася в окупованому Маріуполі, згадується з жахом. Години сидіння у холодному коридорі під час обстрілів, пожежі навкруги, вибухи у сусідніх квартирах.
Хліб закінчився майже одразу. Добре, що було трохи муки, але і вона закінчилася за декілька днів. Їли каші, рідкі супи. Але найстрашніше - відсутність води питної і технічної. Питну перші дні приносили з криниці - потім вже не могли вийти через сильні і затяжні обстріли. Технічну набирали з калюж, топили сніг, або займали чергу, щоб набрати з труб, коли після дощу стікала з дахів.
І холод - нестерпний холод - здавалося, що змерзло навіть волосся на голові.

В середині березня вдалося вирватися з міста - потім Запоріжжя, потім зустріли родичі у Полтавській області, а далі прийняли рішення їхати у більш безпечне місто на заході країни. Холод, сльози дітей, очі повні страху і розуміння того, що ти не можеш вплинути на ситуацію - найскладніше. Катастрофічна нестача води, їжею ділилися між сусідами.

21 день пекла, що пережила моя дитина - це невимовний біль.