Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Людмила Дмитрівна Гончаренко

«Чоловік після окупації довго лікувався»

переглядів: 198

Людмила Дмитрівна виїхала з Маріуполя в той же день, коли розбомбили Драмтеатр.

Я з Маріуполя, моя родина з Маріуполя. Я пенсіонерка, мій чоловік теж. Ми жили у трикімнатній квартирі разом із родиною сина.

Коли почалася війна, ми були в Маріуполі. Другого березня зникли у всьому місті вода, світло, газ. Ще до цього почалися обстріли, а десь числа 12 вони стали серйозніші, велися з району Мангуша. У нас повибивало шибки.

Оскільки в нас не було газу і світла, ми готували їжу й чаї на вулиці, вогнища палили. А 16 березня, коли знищили Драмтеатр, стало палати повсюди. Прибігли сусіди і кажуть: «Треба терміново виїжджати, бо нас усіх рознесуть». Ми швиденько стрибнули в авто і поїхали.

Виїжджали ми через Мангуш і Василівку. Якраз був «зелений коридор» для приватного автотранспорту з Маріуполя. Ми їхали в нескінченній колоні і дуже повільно. Нас зупиняли рашисти, перевіряли документи, дивилися, що лежить в авто, в багажнику.

Уже біля опівночі під Запоріжжям нас зустріла українська поліція. Вони довели нас до пункту збору постраждалих. Там ми пересіли в автобуси і нас привезли в дитсадочок, обігріли, нагодували, розмістили ночувати. Це було так зворушливо!

А наступного ранку ми знов сіли в авто й поїхали в Дніпро. Там орендували квартиру і жили якийсь час всією родиною. Чоловікові було погано після того, як ми в Маріуполі після кожного нальоту ходили в бомбосховище. Він не міг нормально ходити, задишка в нього була. Виявилось, що в нього запалення легень, проблеми з серцем і нирками. В Дніпрі він лікувався кілька разів. Були певні труднощі з тим, щоб знайти собі сімейного лікаря, але дівчата з центру допомоги переселенців нам допомогли все владнати. Ми їм щиро вдячні.

Коли чоловік вийшов із лікарні, почувався краще. Йому кілька місяців знадобилося, щоб зміг ходити хоч трошки.

Онуки мої вчаться онлайн: менша - в 10 класі в дніпропетровській школі, старший – студент Маріупольського гуманітарного університету. Невістка - викладачка в Маріупольському гуманітарному університеті. Зараз ми роз'їхалися по різних квартирах, тому що онлайн навчання та робота потребують тиші і багато простору.

Вже коли ми були в Дніпрі, нам подзвонили сусіди і сказали, що в наш під'їзд прилетів снаряд. Була страшна пожежа з боку вулиці, дві інші квартири на нашому майданчику вигоріли повністю. Ми свою квартиру зачинили на ключ, тож зайти в неї ніхто не може, щоб подивитись що там в середині. З вулиці видно, що вікна чорні і без шибок. Наше житло зруйноване, наше майно, напевно,  згоріло. Тепер ми голі, босі. Платимо за оренду житла завдяки допомозі від ООН, а ще отримуємо «гуманітарку» від центру допомоги переселенцям. Ото і все, що маємо.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Маріуполь 2022 Текст Історії мирних пенсіонери переїзд зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення здоров'я житло літні люди (60+) внутрішньо переміщені особи Обстріли Маріуполя їжа окупація
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій