Марущенко Анна, 16 років, учениця 11-А класу гімназії №34 “Либідь” ім. Віктора Максименка, м. Київ

Вчителька, яка надихнула на написання - Забіяка Віра Анатоліївна

Конкурс есе «Війна в долі моєї родини»

В Україні немає родини, якої б не торкнулася повномасштабна війна, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, оскільки життя поділилося на “до” та “після”. Для мене війна розпочалася вранці того ж дня через тривожні дзвінки моїх однокласників про вибухи в Києві та повідомлення класного керівника щодо призупинення начального процесу на невизначений час. Хоча стурбованість, як і в більшості українців, була задовго до цього дня через повідомлення в соціальних мережах про можливу війну та активне обговорення її ризиків у моїй родині.

Подальші дні можна охарактеризувати як період розгубленості, страху за рідних, тривоги, а іноді безсилля. Я часто ловила себе на думці, що це неприємний сон, на відчутті нереальності того, що відбувається.

Спогади про лютий та першу половину березня залишилися у виглядів миттєвостей-квантів: світломаскування вечорами; неймовірно довге очікування дзвінка від тата в перші хвилини після вибуху телевежі в Києві, оскільки він у цей час ішов із роботи повз неї; щоденні облаштування місця для сну у ванні, довга черга, щоб купити хліб, і сльози мами, якій про подібну ситуацію під час Другої світової війни розповідав мій дідусь, радість від покупки абсолютно звичайних продуктів харчування;

мешканці нашого будинку, які робили “коктейль Молотова” біля дверей підʼїзду, контрольні дзвінки до рідних, які проживали у відносно спокійних регіонах; неймовірно тривожні дні очікування звʼязку з рідними, які знаходилися в окупації в Бучі, Бородянці, в облозі в Чернігові; часті сирени повітряної тривоги, від звуку яких не можна ніде сховатися...

…Стрес мені допомагали долати книги та гра на піаніно. І коли було зовсім страшно, а батьки ставали дуже засмученими і стурбованими, я діставала швейну машинку і виконувала завдання з трудового навчання, стукіт машинки послаблював звук сирен повітряної тривоги і гул літаків, який теж був нестерпним.

…Недосяжними стали звичні речі, а саме: навчання в школі та спілкування з друзями, відвідини бабусь і дідуся через відсутність регулярної роботи громадського транспорту, прогулянки в парку неподалік чи похід у торгівельний центр і багато інших.

Неймовірним стресом став для мене тимчасовий виїзд із Києва на кілька місяців за наполяганням батьків, мені довелося бути і в родичів на Черкащині, і за кордоном. Це був період тривог за майбутнє і страх не побачити більше рідних,

допомагали лише підручники, які я возила із собою і які давали можливість хоч на кілька годин повернутися до звичного мирного, довоєнного життя. Ті перші місяці війни стали для мене особливо трагічними, бо

через неможливість своєчасно відвідати лікарів, частих комендантських годин не вдалося вчасно розпізнати і пролікувати тяжке захворювання в дідуся, і з яким мені вже не довелося побачитися…

А ще 18 березня ракета поцілила в будинок поблизу моєї рідної школи і завдала їй значних пошкоджень, наслідки яких не подолано і дотепер…

Що для мене, молодої людини, у якої лише починається доросле життя, означає Мир зараз, на восьмому місяці війни? Мир – це відбудована моя рідна школа й усі школи та інші навчальні заклади України, Мир − це дитячий сміх на майданчиках та в парках усіх міст і селищ нашої Батьківщини, Мир – це промені сонця, які розбудять мене вранці, крізь незашторені вікна, Мир – це можливість подорожувати відбудованою Україною та країнами світу, Мир – це непошкоджені будинки та дороги, сучасні лікарні та щасливі люди… Але поки що Мир в Україні лише мрія, щодня ми з болем читаємо новини про десятки загиблих, воїнів та цивільних, осиротілих дітей, зруйновані дороги та житлові будинки, спалені бібліотеки, катування цивільних і полонених! Ми всі розуміємо, що Мир неможливий без Перемоги, яку наближають злагоджені дії воїнів ЗСУ, самовіддана праця всіх нас: учнів та студентів, вчителів та лікарів, хліборобів та водіїв - які щохвилини ризикують своїм життям, волонтерів та просто небайдужих людей, які гарно роблять свою справу!

Слава Україні! Героям Слава!