"Я уявити не могла, що слово «мир» стане таким безцінним."

Гончарова Вікторія, 15 років, Дмитрівський ЗЗСО

Кожна людина, народжуючись на світ, отримує у спадок найбільше багатство – Вітчизну. Для мене Україна – це щось велике і неосяжне, незабутні враження дитинства: рідне село Дмитрівка, лагідні мамині руки, мої однокласники. Батьківщина – це земля, де тебе завжди зрозуміють, де ти відчуєш, що тісно  пов'язаний зі своїм народом спільною історією, болем і радістю.

На мій погляд, один день 2014 року змінив свідомість усіх громадян України. Події останніх семи років внесли корективи у життя кожної людини.

Коли почалися бойові дії, мені було сім років. Саме стільки триває війна в моєму рідному краї. Я навчалася в другому класі і не дуже розуміла, що відбувається навколо. Але деякі спогади назавжди залишаються в моїй пам’яті: величезні колони великої військової техніки на дорозі, біля якої знаходиться мій будинок.

Саме тоді я усвідомила, що на моїй рідній землі відбувається щось жахливе. Напевно, не це повинно було закарбуватися  у голові, душі та серці дитини, яка має радіти та відчувати себе щасливою.

Я спостерігала за своїми батьками, які дійсно переживали, бо дорослі вже усвідомлювали, що може нас усіх очікувати. Вони відчували відповідальність не тільки за себе, а й за нас, дітей, землю, на якій живуть. Тепер, коли мені вже чотирнадцять, я розумію їх. Чесно зізнаюсь, що тепер сама інколи відчуваю страх і тривогу, бо, на превеликий жаль, повітря Донбасу і досі здригається від вибухів, а в очах людей панує відчай.

Серце розривається від жалю, бо я люблю свою Вітчизну, попри те, що для когось є і кращі куточки землі.

Біль та відчай, але понад усе – віра у найкраще.

Ми маємо усі підстави пишатись тим, що наша Батьківщина завжди мужньо переносила найважчі випробування. І через деякий час відроджувалася, як міфічний птах Фенікс, виховувала нові покоління закоханих у рідну землю людей, адже нам є чим пишатися.

Слова «тимчасово окупована територія», «лінія зіткнення», «війна», «КПП» вийдуть з активного повсякденного вжитку.

Так, наша країна потребує миру, тільки тоді ми відчуємо себе по справжньому щасливими на нашій чудовій та неповторній землі. Мир в Україні – моє найзаповітніше бажання, бо це дитяча радість, усмішки, щасливе життя, спокійна старість. А що можу зробити я, учениця 9 класу?

Напевне, оволодівати знаннями, щоб у майбутньому принести користь своїй унікальній країні. Просто безмежно любити рідну землю і оберігати довкілля, бо не уявляю свого життя без України, тому що вона – це моя доля.