"Я сказала: беремо воду, ковдри і йдемо пішки берегом моря. За мінус 10 градусів. 25 кілометрів"

Обстріли велися безперервно і були націлені на житлові райони, зовсім поряд, де жила Ірина зі своєю родиною. Якось вони вже втекли від війни із села біля Донецька. У Маріуполі отримали квартиру, троє синів пішли до школи, займалися танцями та досягали успіхів.

У перші дні війни, щоб не ризикувати, пішли ховатися у підвалі музичної школи. Додому бігали за продуктами та водою. Якось обстріл застав Ірину біля квартири, вона дивом залишилася живою, але довго не чула на одне вухо.

Залишатися там було дуже небезпечно. Військові перевезли жінок та дітей до іншого безпечнішого району. Чоловік Ірини з документами та ліками залишився у підвалі музичної школи. Без цих препаратів сини, які хворіють на астму, могли загинути. Дивом сім'я возз'єдналася і на свій страх та ризик вони вирішили покинути Маріуполь. Виходили пішки 25 кілометрів до Мелекіно за морозу мінус 10.