Валентина Володимирівна під час війни втратила чоловіка, поховала матір, а сама перенесла інсульт.
Дочку вона не бачила три роки і боїться, що не доживе до зустрічі з нею, тому й плаче.
Коли на початку віні стався сильний обстріл, усі таксі відмовлялися везти, і скільки стояло людей у місті на зупинці, всі через поле бігли додому і одразу в підвал пішли.
Були перебої з водою та світлом, а харчуватися доводилося тим, що на городі виросло.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.