Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Катерина Жукова

"Ось прийшли «асвабадители» і «асвабадили» нас від усього"

переглядів: 84

Катерина все життя тяжко працювала з чоловіком, щоб побудувати свій будинок, дати краще життя своїм дітям і хоча б на старості спокійно пожити. Від домівки Катерини та її дітей залишилися руїни.

Ось прийшли «асвабадители» і «асвабадили» нас від усього

Довго не могла наважитись, але хочу написати свою історію. Може, хтось прочитає, хтось пролистає і не зверне уваги, але наступає момент, коли пропадає сором, скромність, є тільки біль і хочеться просто кричати на весь світ.

Нам з чоловіком за 60. Ми з Ірпеня. Мій чоловік – корінний ірпіньчанин, тут жили його батьки, бабуся. Я в цьому чудовому місті з 1978 року. Тут народились наші діти, онуки. Все життя прожили за однією адресою, побудували свій будинок, відбудували старенький батьківський будинок, який одержали як спадщину. Все життя пропахали (бо працювали, це м'яко сказано), брали кредити, виплачували їх; позичали гроші – віддавали. Ростили дітей, онуків.

Мріяли хоч на старості трохи пожити. І ось прийшли «асвабадители» і «асвабадили» нас від усього. Тепер у нас немає нічого, ні будинків, ніяких елементарних засобів для існування.

Через те, що мій будинок і будинки моїх дітей були в одному дворі, зруйноване все і вигоріло все.

Ось прийшли «асвабадители» і «асвабадили» нас від усього

Після дев’яти днів підвалу нам вдалося вибратись з окупованого міста. Дякую Богові і долі, що всі ми живі. Ми в Україні! Хоч була можливість виїхати за кордон. Ми в українському селі, незважаючи на труднощі. Нам тут добре, це наша земля, це наші сільські люди з відкритою душею! Але... ми хочемо додому. В свій рідний Ірпінь!

Ці руїни ми бачимо тільки на фото, чекаємо, коли нам дозволять повернутись в місто. Але нам нікуди повертатись.

Щиро дякуємо добрим людям, що допомогли нам речами, але цей одяг нікуди покласти, є тільки руїни.

Тому, повторюсь, пропав сором. Допоможіть!

Ніколи нічого не просила, але зараз дуже сильна матеріальна і психологічна скрута, руки опускаються, але розумію, що треба жити на зло цим нелюдам, що зруйнували наші домівки, вбили, замордували наших людей.

Історія з відкритих джерел

Ірпінь 2022 Текст Історії мирних жінки пенсіонери переїзд зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення житло літні люди (60+) перший день війни 2022 Соцмережі
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій