Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Владислав Гарькавий

"Ніхто не очікував на лихо."

переглядів: 313

Гарькавий Владислав, 16 років, КЗ «Авдіївська опорна ЗОШ I – III ступенів № 2»

Дитинство моїх батьків та дідусів було безхмарним та щасливим. Мир, виборений нашими прадідами під час Другої світової, панував на Донбасі. Лише з книжок, фільмів, на свята та з розповідей у родинному колі я дізнався про страшні події тих давніх часів.

Ніхто не очікував на лихо. Іноді мати казала: «Знову на Ближньому Сході воюють. Коли ж у світі наступить мир та спокій?»

В мене було відчуття, що це відбувається десь далеко та не з нами. Навіть коли стався Майдан, почалися події у Слов’янську та Криму, було чути далекий гуркіт гармат, ми сподівалися на швидке та безболісне закінчення конфлікту.

У далекому 2014 році мені ще не виповнилося дев’яти років. Моє усвідомлення трагічних подій на рідній землі відбувалося поступово.

В травні почалися бої за Донецький аеропорт. Зранку до вечора там гриміли гармати, літали бойові гвинтокрили та небо спалахувало вогнем. В душі наростали жах та хвилювання.

Ми з матір’ю раділи, коли небо над Донбасом спалахувало від звичайних блискавок та проливався травневий дощ.

. Іноді ми не могли відрізнити далекий гуркіт грому від бою.

Один липневий день я пам’ятаю дуже виразно. Це був день народження моєї матусі. Тоді вона повернулася з роботи дуже сумна і схвильована. Донецький автобус, яким вона їхала додому, був обстріляний з міномету. Вперше в житті я злякався, що можу раптово втратити її назавжди.

Тривали обстріли. Кожної ночі ми ховались у підвалі.

Мати спала поряд зі мною. Їй так було спокійніше. Та й мені теж. Наші сусіди були налякані. Тільки батько мого товариша Сашка, дядько Михайло, колишній афганець, випромінював спокій та впевненість. Вдень він не ховався від обстрілів та продовжував займатися домашніми справами, кажучи; «Та хіба це війна? Ось в  Афгані…»

Слухаючи його, нам ставало веселіше та спокійніше. Я не здогадувався, що він поводив себе так, щоб підбадьорити всіх. Доки не сталося так, що ненавмисно я підслухав розмову мого батька з ним.

Того дня дядько Михайло серйозно промовив: «У нас справжня війна. Вона може тривати роками».

У мене всередині все захололо. Я побіг до матері. Прижався до неї, мов маленьке цуценя. Вона зігріла та заспокоїла мене. Але після цього мене вже не покидало відчуття, що горе та сум, наче чорна тінь, покрили Донецьку землю.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Авдіївка 2014 2021 Текст Історії мирних діти 2014 психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення діти 2021 Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій