Історії, які ви нам довірили
Яковенко Микита, 14 років, Курахівська гімназія № 3
Ніхто не хоче, щоб була війна. Але я на собі відчув, що таке війна. Як зараз пам’ятаю. Це було кілька років тому, теплим літнім ранком. Трава була зеленою, птахи співали й матуся щось готувала, як раптом щось потужно вибухнуло.
У цей момент у мене по тілу пронеслася холодна дрож. Навіть птахи всі раптом вщухли.
Стурбовані батьки покликали нас із братом в будинок. Ми тихо й схвильовано присіли на диван. Матуся постійно говорила: «Все буде добре!»
Я відповідав: «Сподіваюсь на це».
Всі ми дуже перелякалися. Ми не знали, що після цього очікувати.
Через деякий час, коли ми трохи заспокоїлися, матуся почала обдзвонювати рідних і знайомих, запитуючи: «Ви це чули? Що це був за вибух?»
Ніхто нічого не знав. Потім з’ясувалося, що це почалась війна. Деякі знайомі, коли дізналися, що війна почалася, стали збирати речі, щоб виїхати звідсіля. Ми теж стали купувати продукти і збирати речі, щоб теж переїхати. Ми не знали, куди їхати, якщо буде критична ситуація.
Потихеньку все почало вщухати, але до сих пір я пам’ятаю цей ранок. На жаль, війна не закінчується.
Висновок з моєї розповіді можна зробити тільки один. Війна – це дуже погано, війна нічого не вирішує, тільки вбиває. Страждають не тільки бійці, але й мирні люди. І як уряд нашої держави не намагається, війну нікуди не діти. Люди створені, щоб любити один одного, а не битися між собою. Але якщо ми, люди, візьмемося за розум, все зміниться на краще. Дуже хочеться, щоб на землі був МИР!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
