"Війна! Нас бомблять! Сидіть вдома, ніякої роботи!"

Я – Олександр з Курахового.

До війни наше життя було спокійним і щасливим. У мене була робота, а 4 лютого народився наш синочок. Ми будували плани на майбутнє, мріяли про щасливе життя.

24 лютого все змінилося. Ранок почався, як завжди, але телефонний дзвінок від керівника перевернув наше життя з ніг на голову. "Війна! Нас бомблять! Сидіть вдома, ніякої роботи!", - пролунало в трубці.

Спочатку вибухи були далеко. Але з кожним днем вони ставали все ближче і ближче. Страх охопив наші серця.

Ми з дружиною вирішили евакуюватися. Зібрали всі необхідні документи, речі для себе і маленького сина, і поїхали. Зупинились у місті Першотравеньськ Дніпропетровської області.

Адаптація до нового життя була складною. Важко було знайти житло, пристосуватися до нових умов. Але ми тримались одне за одного, за нашу маленьку сім'ю.

Війна забрала у нас наш спокій, нашу домівку. Але вона не змогла забрати нашу віру в перемогу, нашу надію на краще майбутнє.

Ми віримо, що скоро повернемося додому, до Курахового. Ми віримо, що Україна переможе, і нашій землі знову буде мирно.