Історії, які ви нам довірили
Котерняк Ганна, 15 років, КЗ «Желаннівський навчально-виховний комплекс, загальноосвітня школа I – IIIст., дошкільний навчальний заклад»
Я думаю, що сьогодні в усьому світі немає нічого гіршого за війну. Війна – це просто слово. Коли я чую його, одразу виникають асоціації. Скільки емоцій воно викликає! Біль, страждання, героїзм, любов, ненависть…
Коли я чую це слово, мені одразу хочеться сховатися та забути про нього. Війна – це смерть і біль. Це туга за близькими людьми.
Один із страхів людини – дізнатися про початок війни.
Раніше зі сторінок книжок війна здавалася мені чимось нереальним, неправдивим. Я знала тільки про Другу світову війну. Начебто це якесь кіно. Звісно, я знала, що війна – це погано. Але ніколи не думала, що дізнаюсь настільки.
Було це років сім назад. Спокійні сонячні дні.
Коли я бачила, як літають літаки, це мене не лякало, а навіть зачаровувало.
Це дні, коли ми спокійно могли поїхати в Донецьк, щоб відвідати бабусю. Щоб просто погуляти, поїсти морозива та насолоджуватися часом разом з рідними. Я спокійно спостерігала за заходом сонця, за лагідними промінчиками, і нічого мене не турбувало.
Але в один день багато чого змінилось.
Ми прокинулися о шостій ранку від звуків пострілів «Граду» і дуже злякалися.
На той момент ми ще не знали, що це. Але потім зрозуміли. Почалась війна, і вона вже недалеко від нас. Тоді ми вже знали про якісь дії на Майдані, але не думали, що будемо чути постріли в поселеннях, близьких до нас.
В цей день мама подзвонила бабусі, яка сказала не хвилюватися, що для нас було дуже важко. Бабуся казала, що все швидко закінчиться, тому для нас це все здавалось неправдивим та недовгим.
У моїй голові було дуже багато думок. І страх, і сум. Я була малою і не зовсім розуміла, що відбувається.
Бачила, як тремтять вікна у школі, ховалась під парту і мріяла, щоб це був тільки сон.
Батьки вже думали, куди можна поїхати, де можна врятуватися від війни, якщо вона дійде до нас. Від кожного пострілу та шуму військового гелікоптеру я ховалась під сходами і плакала. Літаки більше не літали, а у вікні я бачила тільки вибухи в небі та гелікоптери. По ночах я не могла спати, бо бачила, як тремтять вікна, ховалася за маму і боялася.
З того моменту пройшло вже сім років. Але мене все одно лякають розмови про війну.
Війна ще є, і ми не забуваємо про це, але радує те, що ми майже не чуємо пострілів і вибухів.
Для мене війна – це страшне явище. Вона забрала з собою багато невинних людей і досі забирає. Війна для нас стала звичною. Я погоджуюсь зі словами Вінстона Черчилля, що війна – це коли за інтереси інших гинуть зовсім безвинні люди.
Зараз я бачу, як сяє сонце, голубіє небо, як зникають останні промені сонця та співають птахи. Але війна ще йде, і солдати гинуть, вони боряться за наше мирне небо, за що їм велика подяка та пошана. Після всього в мене народжується відчуття – не хочу війни. Ніколи…
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
