Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Ганна Котерняк

"Ми прокинулися о шостій ранку від звуків пострілів «Граду»"

переглядів: 235

Котерняк Ганна, 15 років, КЗ «Желаннівський навчально-виховний комплекс, загальноосвітня школа I – IIIст., дошкільний навчальний заклад»

Я думаю, що сьогодні в усьому світі немає нічого гіршого за війну. Війна – це просто слово. Коли я чую його, одразу виникають асоціації. Скільки емоцій воно викликає! Біль, страждання, героїзм, любов, ненависть…

Коли я чую це слово, мені одразу хочеться сховатися та забути про нього. Війна – це смерть і біль. Це туга за близькими людьми.

Один із страхів людини – дізнатися про початок війни.

Раніше зі сторінок книжок війна здавалася мені чимось нереальним, неправдивим. Я знала тільки про Другу світову війну. Начебто це якесь кіно. Звісно, я знала, що війна – це погано. Але ніколи не думала, що дізнаюсь настільки.

Було це років сім назад. Спокійні сонячні дні.

Коли я бачила, як літають літаки, це мене не лякало, а навіть зачаровувало.

Це дні, коли ми спокійно могли поїхати в Донецьк, щоб відвідати бабусю. Щоб просто погуляти, поїсти морозива та насолоджуватися часом разом з рідними. Я спокійно спостерігала за заходом сонця, за лагідними промінчиками, і нічого мене не турбувало.

Але в один день багато чого змінилось.

Ми прокинулися о шостій ранку від звуків пострілів «Граду» і дуже злякалися.

На той момент ми ще не знали, що це. Але потім зрозуміли. Почалась війна, і вона вже недалеко від нас. Тоді ми вже знали про якісь дії на Майдані, але не думали, що будемо чути постріли в поселеннях, близьких до нас.

В цей день мама подзвонила бабусі, яка сказала не хвилюватися, що для нас було дуже важко. Бабуся казала, що все швидко закінчиться, тому для нас це все здавалось неправдивим та недовгим.

У моїй голові було дуже багато думок. І страх, і сум. Я була малою і не зовсім розуміла, що відбувається.

Бачила, як тремтять вікна у школі, ховалась під парту і мріяла, щоб це був тільки сон.

Батьки вже думали, куди можна поїхати, де можна врятуватися від війни, якщо вона дійде до нас. Від кожного пострілу та шуму військового гелікоптеру я ховалась під сходами і плакала. Літаки більше не літали, а у вікні я бачила тільки вибухи в небі та гелікоптери. По ночах я не могла спати, бо бачила, як тремтять вікна, ховалася за маму і боялася.

З того моменту пройшло вже сім років. Але мене все одно лякають розмови про війну.

Війна ще є, і ми не забуваємо про це, але радує те, що ми майже не чуємо пострілів і вибухів.

Для мене війна – це страшне явище. Вона забрала з собою багато невинних людей і досі забирає. Війна для нас стала звичною. Я погоджуюсь зі словами Вінстона Черчилля, що війна – це коли за інтереси інших гинуть зовсім безвинні люди.

Зараз я бачу, як сяє сонце, голубіє небо, як зникають останні промені сонця та співають птахи. Але війна ще йде, і солдати гинуть, вони боряться за наше мирне небо, за що їм велика подяка та пошана. Після всього в мене народжується відчуття – не хочу війни. Ніколи…

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Желанне 2014 2021 Текст Історії мирних діти 2014 психологічні травми безпека та життєзабезпечення діти 2021 Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій