“Ми починаємо цінувати кожну секунду, проведену поруч з рідними”

Рябушко Анна, 15 років, КЗ “ Малорогозянський ліцей”, с. Мала Рогозянка

Есе «Один день»

Війна... Таке страшне чорне, але, на жаль, близьке для нашого народу слово. Особисто для мене, почуття сприйняття того, що наш народ зіткнувся з новою реальністю прийшло лише два роки тому.

Війна. В цьому слові перелякані очі дітей, покалічені солдати - юнаки, горе матерів, що поховали своїх дітей.  Це запах крові, болю, жаху. Молімося, щоб на нашу рідну землю прийшов нарешті мир та спокій.

На щастя, я не бачила цього жаху. Але це не значить, що в мене не болить, що мене це не стосується. Бо ми - одна країна, одна сім'я, один народ, мирний і працьовитий.

Становище, в якому на даний момент опинилися українці, слова “мир”, “хліб” та “життя” набувають зовсім нового сенсу. Ми починаємо цінувати кожен момент, кожну секунду, проведену поруч з рідними. Війна роз'єднує. Вона не дивиться на стать, вік, положення у суспільстві.

Я вважаю, що у такий нелегкий для нас час нам потрібно об'єднатися, підтримувати один одного та забути всі давні сварки та бійки, тому що перед обличчям смерті всі рівні.

Нам українцям слід втілити в життя мрії про щасливе життя під синім мирним небом. Нам нарешті потрібно спокійно сказати чітке та стійке “ні війні!”, пригадати і викарбувати у себе в серці золотими літерами слова “ніколи знову!”

Багатьом сім'ям довелося залишати свої домівки. Я ніколи не забуду жахливі розповіді моєї знайомої, яка переїхала з окупованоЇ території. З великим болем в очах вона розповідала, як вони два місяці проживали в підвальному приміщенні, сирому і холодному. Коли їй потрібно було дістатися до міста, вона мусила розраховуватися хлібом. На жаль, хліб став стійкою валютою.

Я гадаю, що для того, щоб зупинити війну, кожен українець повинен поставити себе на місце солдата і на місце його матері. Ми повинні зрозуміти, що у будь-який момент ми можемо опинитися на полі бою, де є лише один вибір.

Ми повинні нарешті втямити, що війна не десь там далеко. Вона поруч! Це наша війна! Недаремно всі українці, поклавши руку на груди співають: “...Душу й тіло ми положим за нашу свободу…”