меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
До всіх історій
Анастасія Пономарьова

Арт-щоденник з Маріуполя: "Мене розриває на шматки, коли я бачу, як рівняють з землею моє місто"

переглядів: 72

Художниця Анна Пономарьова виїхала з Маріуполя із сім'єю на другий день війни. Їхній будинок на Східному, який власноруч будував її прадід, скоріше за все зруйновано. Біль Анастасії за рідне місто, друзів, знайомих перетворився на... життєствердні малюнки. 8 аркушів у ескізнику та ще палітурка – щоденник війни Анастасії Пономарьової.

26 лютого

Пройшов перший шок і змогла, щось намалювати... Вирубимо цей сорняк з нашої землі і все буде квітуча Україна!!!!

27 лютого

Перепочинок....Набираємось сил, все буде Україна!

Вистоїмо! Прорвемось! Ми сильна нація, яка відбудує все краще ніж було разом!

Ми вийдемо з цього сильніше, мудріше, краще! Ми – кістка, якою подавиться Росія! Ми будемо рвати ворогів на війні і після неї всіх, хто чекав "руський мир" на нашій землі! Готуйтесь! То не ненависть, то лють, лють, яка випалить всю цю нечесть з нашої землі! А з полум'я встане нова і сильна Україна!

За всіх наших дітей, які прокинулись від війни, за кожну їх сльозу і страх у бомбосховищах і підвалах, за кожен плач за батьками ми вам зробимо пекло на цій землі!!! Слава Україні!

28 лютого

Російський корабель іди...

1 березня

1 день весни....

Я не можу гарантувати своїй дитині безпеку, я молюсь кожну повітряну тривогу....

1 день весни ....

Мої близькі друзі і родичі у Маріуполі та Мелітополі, я у Дніпрі. І я хочу до них, я хочу вити від того, що нічого не можу змінити... Я відчуваю себе безсилою, всі мої спроби допомогти звідси здаються смішними....

1 день весни ....

В Дніпрі, майже не сплю, бо не знаю, що тут буде завтра. Хочу поспати хоч годину без остраху, що буде сирена...

1 день весни...

Не знаю, чи уціліє мій будинок і чи буде мені, куди повертатись....

1 день весни...

Не знаю, як мій кіт, якого не змогла знайти, бо той утік....

З речей – спортивний костюм, дві кофти і джинси... Але 10 нових дитячих книжок малого.... А дома залишилась велетенська бібліотека з більше ніж 100 книжок. Я тепер бомж-інтелектуал, без речей, але з книжками.

1 день весни...

Найцінніша річ, яка в мене зараз є, це прабабусине Євангеліє...

1 день весни...

По жилим районам бомблять балістичними ракетами і не тільки....

Я знаю, що все це закінчиться нашою перемогою, інакше просто не може бути...

2 березня

Це стареньке радіо присутнє на кожному фото, бо по ньому ми слухаємо повітряну тривогу... З дому я взяла три старі маркери і один ескізник, в якому залишилось 8 аркушів... А просто зараз московські нелюди розстрілюють житлові будинки в моєму Маріуполі, потрапили в пологовий будинок...

Місто палає, гинуть люди... Ми вистоїмо! Але після війни толерантності і жалю не буде жодному прихильнику "Руського мира".

3 березня

Всі живі, ще один ранок настав, дякую ЗСУ... Залишилось 7 аркушів...

Все буде добре, стоїмо!

4 березня

В мене залишилось 6 аркушів...

Від району Маріуполя, в якому я живу, майже не лишилося живого місця, а отже шансів побачити свій будинок, який будував мій прадід своїми руками, все менше...

Я не знаю, що з близькими, рідними і друзями, бо немає зв'язку, і навіть не хочу думати, що когось з них можу не побачити більше ....

Це не війна - це знищення міст з лиця землі, луплять по всьому, церкви, дитячі садочки, лікарні, пологові будинки, приватні будинки, історичні пам'ятки.

Вчора була пожежа на найбільшій у Європі АЕС. А США і Європа бояться закрити небо, бо це буде війна з Росією....

Україна не боїться, Україна душить того карлика для всього цивілізованого світу, а світ ще боїться.... В мене питання: це ми маємо проситися до ЄС чи вони до нас?

Ми виживемо і будемо вільними, бо нам більше нічого боятися, а чи може про це сказати весь інший світ?

Рабів до раю не беруть! Слава Україні!

5 березня

Ще один день, нові виклики, хтось у світі ще боїться третьої світової, а хтось воює за весь цей світ...

Залишилось 5 чистих аркушів ...

9 березня

У відносній безпеці...

Я не знаю, у якій я стадії: заперечення, прийняття, торг... Мені здається, я пережила то все одразу, а потім ще і ще раз....

В Маріуполі від спраги померла 6-річна дівчинка, маму якої вбив "град" прямим попаданням....

Помер 18-місячний хлопчик, обстріляли швидку, червоний хрест, біля церкви воронка від ракети 7 метрів у глибину...

На вулиці поранених і трупи не можуть зібрати через обстріли...

Я не можу додзвонитися до родичів і кращих друзів і почути просто: "Живі" .... Мій район – то випалена земля, як і усі плани до війни...

Спи спокійно НАТО, поки наші діти захищають тебе ціною своїх життів....

Я знаю, що все буде добре, а в мене лишилося 4 аркуша...

10 березня

Досі всі мої найближчі абоненти в Маріуполі поза зоною досяжності.... Слів: "Я живий!" не має....

А тим часом вчора в Маріуполі з ракет обстріляли ще один пологовий будинок і дитячу лікарню...

В Маріуполі з'явилася перша братська могила...

Ніхто не може підрахувати жертв і допомогти пораненим через постійні обстріли...

Місто не на межі гуманітарної катастрофи, там уже гуманітарна катастрофа... Найбільша з часів Другої Світової війни...

То дуже велика ціна за свободу, і наші діти платять її кожен день!

В мене залишилось 3 аркуша...

11 березня

З наступного тижня поновлюють навчання... Я в безпеці, я можу зробити це онлайн....Але нікому...

Майже всі мої учні залишились у місті без води, світла, опалення, їжі... В місті, яке вчора 16 годин без перерв обстрілювали! В районі, де ніхто вже не їздить.... Я не знаю, хто з моїх учнів чи колег живий!

Ми були готові до війни, ми її чекали, ми в ній жили 8 років, але ми були не готові...

Ми були не готові до свідомого, цинічного знищення дітей, жінок, хворих і просто цивільного населення. Це не війна – це злочин проти людства і свідоме знищення українців.

І весь світ схвильовано спостерігає....

В мене лишилась тільки лють і два чисті аркуші...

12 березня

Якщо чесно, коли мене зараз жаліють, я себе почуваю винною і ком до горла підступає дуже сильно .

Так, я не знаю, чи стоїть мій будинок, моя дитина сиділа в підвалі під "градами", в мене немає елементарно постільної білизни, подушки, майже немає гардеробу і ніфіга не ясно по доходам у майбутньому, я не почуваюсь 100 відсотків у безпеці, тому що прокидаюсь від сирени.

Так, я другий раз у житті їду з дому, не знаючи, чи повернусь.

Так, я переживаю за дорогих мені людей, які зараз у пеклі...

Так, мене розриває на шматки, коли я бачу, як рівнюють з землею моє місто.

Але я і моя дитина у відносній безпеці, в мене є, що їсти, і поки – де жити.

Я в принципі стресостійка (до певної міри) панянка і доросла дівчинка, яка знає, що все буде добре, і вміє вирішувати проблеми.

І мені ніяково, тому що все це така дурня, порівняно з мешканцями мого міста, які там.... Під обстрілами 16 годин підряд, без їжі, без води, під страхом померти, співають пісні у бомбосховищі!

Всі мої пости про Маріуполь для того, щоб люди знали, що там відбувається... Для підтримки мого міста, а не мене.

П.С. В мене залишився 1 аркуш .... Як ви і просили, сьогодні буду малювати перемогу!

13 березня

Я не буду казати, що все буде добре... Всі, хто можуть, і так тримаються. Я просто знаю, що буде перемога, і нам потрібно будувати той світ наново, для наших дітей разом з нашими дітьми...

Знаю, як буду всіх обнімати під час перемоги і повернення додому, всіх, хто був причетний, готуйтесь до того!

І вибору у нас немає, тільки вперед!

Все буде Україна....

П.С. То був останній чистий аркуш... Перемогу малюю, як і обіцяла... Вже скоро.

17 березня

Після вчорашнього дня згадала, що в мене є палітурка і там точно має бути перемога...

Від сьогодні буду малювати тільки перемогу, чим зможу... Бо фарб у мене досі немає:(

Але все буде і все буде Україна!

30 березня

Вчора до мене дійшла звістка про те, що не стало ще двох видатних Маріупольців. Які яскраві ідеї, скільки всього вони зробили для дітей, скільки разом зробили проектів ... Вони любили життя, я була впевнена, що вони виживуть....

До вчора була надія на поганий зв'язок, вчора прийшло болюче усвідомлення, що чим довше абонент поза зоною досяжності, тим більше вірогідність, що це назавжди....

Нажаль, я знаю, що то не остання погана новина, Ася і Денис Біглярови, без вас місто буде не таким.

31 березня

Коли малюнки живуть своїм життям, фото з бомбосховища, де тепер плакати з моїми малюнками. Відчуття, що роблю щось не даремно...

9 квітня. Серце моря

Маріуполь – серце моря, яке заб'ється знову ...

П.С. Після перемоги я зроблю тату і точно знаю, яке

9 квітня

Пульс мого міста....

Маріуполь – серце Азовського моря, яке знову буде битися....

11 квітня

Кожного разу, коли я дізнаюсь, що хтось з особистих контактів, знайомих, друзів з Маріуполя назавжди залишиться поза зоною досяжності, я малюю одну свічку... Це тільки, кого знала особисто...

Маріуполь 2022 Текст Історії мирних жінки переїзд психологічні травми обстріли втрата близьких втрата роботи безпека та життєзабезпечення Обстріл Маріуполя 2022
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій