"Думала, селяни стануть дружнішими, а тут кожен сам по собі"

Марія Іванівна під обстрілами боялася залазити до льоху, а зараз вона боїться, що підірвуть нещодавно відновлений міст, та їхнє село залишиться в ізоляції. Адже сюди і так не привозять жодних товарів. Лише хліб, але і його не щодня.

Я від самого початку війни була у Геївці. Страшно було, але ховатись мені не довелося.

Найбільший випадок у нас був, коли підірвали міст. Зараз його вже відбудували, але коли десь щось стріляє, так страшно стає! Здається, що знову підірвуть міст, і будемо ми відірвані від усього світу.

Будинок мій, можна сказати, не постраждав, є там дірочка, а снарядів прямо тут не було, воно ж літало високо.

Рінат Ахметов нам давав допомогу кожні три місяці. Вона була дуже помітна, добре допомагала. Ще Червоний Хрест давав теж переважно продукти харчування. Подяка їм за те, що допомагали.

Дякуємо, що хліб возять тричі на тиждень.

Раніше, коли війна почалася, я думала, що всі люди зблизяться. У нас у селі мало народу лишилося. Думала, що ми будемо дружити, один з одним ближче жити. А воно виявилося зовсім не так, кожен сам у собі замкнувся, сам у своїй хаті. Загалом раніше спілкувалися більше, краще, ніж зараз.

Мрію, щоби не було війни. Щоб це все припинилося, і було як раніше.