Мені 57 років. Я пенсіонер. Ми з дружиною і тіткою не виїжджали з Охтирки. А доньки були в Польщі. Усі три повернулися в Охтирку. Дві й так тут жили до війни, а одна мешкала в Люботині. Оскільки Люботин знаходиться під Харковом, туди повертатися небезпечно, тому вона залишилася в нас. 

24 лютого в Охтирку зайшли російські солдати, але наші бійці з військової частини й тероборонці дали їм відсіч, а також підірвали міст, щоб окупанти не пройшли з боку Тростянця. 

З перших днів в аптеках розкупили заспокійливі та інші найнеобхідніші препарати. Дружина переймалася через відсутність ліків. Потім волонтери привозили гуманітарну допомогу: і продукти, і ліки. 

У мене великий погреб під будинком. До мене приходили всі сусіди, щоб пересидіти обстріли. Разом нас було 12 чоловік. 

Ми маємо родичів, які живуть в росії. Вони вважають, що нас обстрілюють наші військові. Мене шокує їхня зомбованість. 

На кордоні з росією, що за сорок кілометрів від нас, щодня чутно стрільбу. На щастя, до нас не долітають снаряди. Нещодавно я бачив ракету, яка летіла в бік Харкова. 

Думаю, що до літа ЗСУ вигонять окупантів з України. Вірю, що ми все відбудуємо. Хочеться спокою і стабільності.