Я жила в Оріхові з сином і внуком. Ми виїхали в Запоріжжя. Двічі на місяць їздимо додому. Там залишився дідусь. Ми возимо йому ліки й продукти, привозимо корм для котів і собак, не тільки для своїх, а й для покинутих.
24 лютого я вела внука в садочок. Мені зателефонувала невістка з Києва й сказала, щоб ми поверталися додому, бо почалася війна.
Вдень ми були вдома, а ночували в бомбосховищі. Газу відразу не стало, а у квітні зникли вода й світло.
Виручав генератор і свердловина. Коли посилилися обстріли, ми виїхали в Запоріжжя. Друзі сина допомогли знайти квартиру.
Зараз в Оріхові вже є світло й вода, а газу поки що немає. Місто обстрілюють з усіх боків, але волонтери, ризикуючи життям, привозять гуманітарну допомогу людям, які там зосталися.
Хочеться, щоб швидше закінчилася війна, щоб діти пішли в садочки й школи. Хочеться повернутися додому.
