Навіть після того, як будинок постраждав під обстрілами, Валентина з чоловіком не знали, як виїхати з Ізюму. Добре, що їм допомогли волонтери.
Живемо з чоловіком і донькою. Зараз не працюємо. Ми з міста Ізюм. Мені 70 років.
У нас хату розбило, і довелось виїхати з дому. Ми зранку спали. Бахнуло. Прокинулися, з хати вибігли ледь живі. От і все. У нас будинок відразу постраждав. Усе пошкоджено, у дворі все розбило: і сараї, і гаражі. Якраз снаряд прилетів у двір.
Ми в підвалах сиділи, не знали, як виїхати. Потім нас волонтери вивозили – ми до доньки добиралися. Досі не знаємо, що там і як удома.
Усе, що відбувалось навколо, шокувало. За що, чому росіяни так вчинили? Усе життя ми прожили, а на старості років залишилися без нічого. Коли це все почалося, пенсії не було. Ми були голі й босі. Дякуємо, що чужі люди допомогли, дали якихось речей. Тепер гуманітарну допомогу отримуємо і гроші.
