Ольгу шокує відношення окупантів до українських жінок та дітей.

Ми з Харкова. Виїхали з чоловіком в Олександрію, були в Полтаві. Тепер ми у Києві. Я інвалід третьої групи і в 52 роки мені складно знайти роботу. Але чоловік працює, гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова ми отримуємо, тож якось тримаємось.

24 лютого я збиралась на роботу. Подивилась у вікно, почула вибухи. Ми жили на Східній Салтівці. Після початку війни я ще два дні працювала. Люди панікували, всім було страшно, скуповували харчі. Над містом літали російські літаки. 15 березня ми поїхали з Харкова.

У мене є родичі в росії, моя мама з росії. Ніколи я не думала, що таке буде.

Мене шокувала поведінка росіян по відношенню до наших дітей, до жінок. Ніхто такого не очікував.

Мої рідні лишились без роботи через війну. У сестри чоловік - інвалід першої групи. Вони також виїхали – їм надала житло жінка, яка поїхала в Іспанію. Сестра раніше працювала на плитковому заводі у Харкові. Її звільнили. А додому повертатись їм не можна - там і досі без світла люди сидять, вчора було 15 прильотів.

Перед зимою в мене мама померла. Було тяжко. Все це лишає осад на душі, але я чітко розумію, що треба жити одним днем і робити все зараз, бо майбутнього може не бути.

Сподіваємось на краще. Мріємо, що повернемось додому, будемо працювати, відбудовувати країну, повертатись до звичайного життя.