За три з половиною місяці російського полону кондитерка з Маріуполя Ганна Караблінська пережила побиття, голод, ледь не втратила зір. У камері, розрахованій на шістьох, перебували близько 40 людей. Та найважчим для жінки було не знати, як її рідні та чи встигли вони виїхати з оточеного міста. Свою історію жінка розповіла Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

До повномасштабної війни Ганна пекла весільні торти та випічку, з початком бойових дій – почала працювати на польовій кухні та допомагала військовим на заводі імені Ілліча. У березні 2022 року жінка потрапила в російський полон. Спочатку була в Оленівці, потім її етапували до Таганрога. Неволя дуже підірвала її здоров’я: через систематичні удари по голові у жінки дуже погіршився зір. 

«Ми в камері чули, як хлопців били і тріщали кістки, це взагалі... Ми плакали. Вони дуже жорстоко з нами поводилися: не так став, не туди подивився. У мене була велика гематома на голові, бо мене вдарили, я впала й ударилася об стіну. На обличчі були синці. Мене тягали за волосся, і воно перестало рости. З їжі давали якісь щі, сто грамів хліба на добу. Приносили якісь зернятка – могли дати 16 зерняток на цілий день», – розповідає вона.

Жінці довелося приховувати від окупантів наявність чоловіка та доньки, бо вони також служили в ЗСУ. Ганна збрехала, що з близькими вона не спілкується. А ось про долю молодшого сина жінка й справді не знала. Коли почалися сильні обстріли у місті, родина вимушено розділилася: Ганна була на роботі, а потім у полоні, її син перебував із бабусею. Їхня зустріч відбулася вже після її звільнення з російського полону.

Спершу після полону Ганні було дуже непросто. Після повернення вона здригалася від звуків і ховалася, коли чула літаки.

«Психологічно прийти до тями було дуже важко. Коли я лежала в госпіталі, я всього дуже боялася – лякалася кожного звуку. То сиділа під столом, то йшла зачинялася у кімнаті. Дуже боялася звуку літаків, хоча й знала, що наші», – каже Ганна.

Справжнім порятунком для неї та її родини стало отримання соціального житла у межах проєкту «ЯМаріуполь». Тепер Ганна проживає у Чернівцях, у комфортних умовах поряд із земляками. Після пережитого вона поступово повертається до своєї справи: випікає пироги й торти.

«Фонд Ріната Ахметова і “ЯМаріуполь” – вони великі молодці. Коли я зайшла, усе нове, усе працює. Затишно, комфортно. І мені тут дуже легко, бо всі ніби свої. Нещодавно всі збиралися, влаштовували чаювання. Я спекла для них великий пиріг з абрикосами, бо потім з’ясувалося, що Маріуполь у всіх асоціюється з абрикосами. Ось так живу й радію життю. Більше мені нічого не треба. Діти мої живі-здорові», – усміхається жінка.

Дивіться історію Ганни Караблінської тут

Музей «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова зібрав уже понад 145 тисяч історій про війну. Це найбільший у світі архів свідчень мирних жителів України, які постраждали від російської агресії.