27 квітня у Києві відбулася панельна дискусія на тему «Яким має бути українське кіно, щоб перемагати? Як збирати "оскари", "пальмові гілки", "золоті глобуси" та інші престижні нагороди?» Її ініціював Музей «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Представники української кіноіндустрії, світові продюсери та режисери, які вже мають низку гучних нагород, обговорили, як розповідати світові про війну, для чого Україні потрібні кінопремії, і які критерії є ключовими для визнання українського кіно у світі.

Наталія Ємченко, член Наглядової ради Фонду Ріната Ахметова, модераторка панельної дискусії:  

«Ми — Музей. Ми дуже добре вміємо збирати і зберігати історії людей. Але зараз постали перед питанням, як їх розповсюджувати. Кіно — це найпотужніший спосіб для просування України у світі. Але й один з найскладніших. Критерії розвитку та успіху мають бути означеними в самій індустрії — і саме про це була ця зустріч і ця розмова. Без об’єднання та співпраці самої індустрії і всіх навколо неї перемагати буде дуже і дуже важко. А без перемог в кіно наша правда залишиться незнаною в світі».

Сергій Созановський, засновник FILM.UA:

«Є одне ключове слово: "своє". Ми захищаємо своє. Ми б’ємося за своє. На мою думку, актуальною історією є будь-яка своя історія — якщо вона зроблена професійно, з любов’ю і з чистим серцем».  

Володимир Бородянський, продюсер, співзасновник Об’єднання українських продюсерів:
 
«Перемога українського кіно ховається у відповіді на питання "для чого".  Ми живемо в своїй бульбашці. А треба чітко визначитися, частиною якої саме системи є українське кіно. Це може бути система пропаганди. Це може бути система гуманітарного розвитку — України та громадян. 

Особисто мені до вподоби другий варіант. Він охоплює те, що ми є частиною світової кіноіндустрії, частиною пам’яті людей і частиною здатності чинити опір». 

Олексій Суханов, амбасадор Музею «Голоси Мирних», актор, ведучий:  

«У війни є обличчя, долі, очі та слова. І головне — інтонація, адже слова — це ніщо без інтонації… Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова — це, по суті, ДНК українського болю. Але мудрість будь-якої країни полягає не в кількості пережитих трагедій, а в здатності ці трагедії усвідомлювати». 

Дар’я Слободяник, редакторка відділу культури Vogue UA:  

«У перші дні повномасштабного вторгнення ми почали розповідати історії звичайних українців, які проживають війну. Опублікували сотні історій, в тому числі й англійською мовою. В якусь мить помітили, що іноземців тема війни цікавить менше. Стали шукати відповідь, чому. І зрозуміли, що по-перше, насправді світ дуже мало знає про життя сучасної України — нашу культуру, моду, мистецтво... 

Ми зі свого боку заповнюємо цю прогалину. Україні і українцям є чим дивувати світ. В одному з наступних номерів ми об’єднали історії дуже відомих людей, і тих, хто рідко з’являється на шпальтах. А загалом шлях до перемоги України в інформаційному просторі пролягає через чесність».

У дискусії взяли участь:
—  Володимир Бородянський, продюсер, співзасновник Об’єднання українських продюсерів 
— Сергій Созановський, засновник FILM.UA
— Анна Мачух, директорка Української Кіноакадемії
— Юліан Улибін, режисер фільмів «Діти Бомбосховищ», «Драм»
— Олексій Суханов, амбасадор Музею «Голоси Мирних», актор, ведучий 
— Дар’я Слободяник, редакторка відділу культури Vogue UA
— Володимир Яценко, продюсер фільмів «Люксембург, Люксембург», «Дике поле», «Атлантида», «Додому», перший представник України в Eurimages, військовослужбовець ЗСУ. 

Володимир Яценко, продюсер фільмів «Люксембург, Люксембург», «Дике поле», «Атлантида», «Додому», перший представник України в Eurimages, військовослужбовець ЗСУ.

«Ми маємо робити фільми, зрозумілі всім, а не тільки нам. Це наша надмета, і вона пов’язана з бізнесом. Там де є великі гроші — є велика конкурентна боротьба. І це наш челендж, щоби фільми з нашою, українською ідентичністю, були цікавими й іншим.  

Що таке перемога українського кіно?  Це репрезентація України в культурі. Репрезентація — і певний вплив. Зараз японці роблять іграшки з українськими солдатами. Це один із прикладів».

Анна Мачух, директорка Української Кіноакадемії

«Я хочу подякувати Фонду за чудову ініціативу, яка корисна для всієї кіноіндустрії. Зокрема для тих, хто створює документальне кіно, і тих хто пише сценарії — тут уже не треба нічого придумувати. Достатньо звернутися до Музею і ознайомитися з історіями. 

Складових для перемоги українського кіно — три. По-перше, це фахівці, які вміють створювати  контент, цікавий глядачу — і заробляти на цьому. По-друге, це державна підтримка. Мова про підтримку документалістики та фестивального кіно і лобіювання його присутності на відповідному ринку. Третє — і найголовніше — це Перемога країни у війні. 10% представників кіноіндустрії — воює. Чимало кіностудій віддали своє обладнання для потреб фронту».

Юліан Улибін, режисер фільмів «Діти Бомбосховищ», «Драм»

«З першого дня повномасштабної війни ми в полях. Робимо якісну художню документалістику. Ми навчилися спати в бронежилетах, не боятися того, що навколо і знімати максимально швидко.  В наших фільмах немає смерті і крові. На заході не хочуть бачити смерть. 
Ми можемо показати, приміром, свідчення дітей — щоби відео стало доказом для Гааги».

Онлайн до заходу приєдналися: 
— Олександр Ткаченко, міністр культури та інформаційної політики України
— Євгеній Афінеєвський, режисер, продюсер фільму «Freedom On Fire: Ukraine’s Fight for Freedom»
— Бонні Абаунза, імпект-стратег, засновниця «Абаунза-Груп»
— Роберт Вільямс, директор USC Shoah Foundation
— Бернар-Анрі Леві, режисер фільму «Слава Україні», філософ

Довідка: 

Музей «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова — це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Наразі архів Музею вже налічує понад 65 тисяч історій. 

Кожна історія про війну важлива. Щоби зберегти пам'ять заради кращого майбутнього, розкажіть свою історію на порталі Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/ або на безкоштовній гарячій лінії (800) 509 001