19-річна Юлія прожила в окупованому Криму майже все дитинство. Її батьки та старша сестра виїхали на підконтрольну Україні територію ще до початку повномасштабної війни, але забрати молодшу доньку не встигли: спочатку завадила пандемія, потім – повномасштабна війна. Дівчина залишилася з бабусею. Наважилася виїхати з окупації лише у 2024 році. Свою історію вона розповіла Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Батько не міг приїхати по доньку, адже перетинати кордон йому було вкрай небезпечно через допомогу військовим АТО. У 2023 році він загинув під Бахмутом від вибухової травми. Родина приховувала правду про його загибель, адже це могло загрожувати Юлії та бабусі. Їх би допитували про зв’язки з українською армією та змушували вибачатися за це. Дівчина каже: рідко спілкувалася з мамою й сестрою, але не втрачала зв’язку з Україною.

«Я дуже хотіла приїхати. Ми зідзвонювалися з батьками, але це було на свята, на день народження, на Новий рік, на Великдень. Іноді я дивилася на повні родини і не розуміла, що так може бути», – каже Юлія.

З початком повномасштабної війни дівчині було дедалі важче приховувати свою проукраїнськість. У 14 років вона зіткнулася з переслідуванням через свої дописи в соцмережах. До неї приїхала російська поліція, поставила на облік і попередила про штраф у розмірі 200 тисяч рублів за повторення подібних дописів.

«У мене склалася така не дуже приємна ситуація ще на початку війни. Я писала, що вони погані, що вони вбивають нас, українців. Забула про безпеку, і тоді до мене приїхала поліція», – розповідає дівчина.

Після цього Юлія стала обережнішою. Та від української мови й культури не відмовилася. Вона вивчала мову за відеоуроками на YouTube та слухала українську музику, намагаючись зберегти власну ідентичність.

«Було дуже страшно. Пам’ятаю такі моменти, коли в школі нас зібрали на “лінійку”, примусили співати російські пісні, гімн росії та гімн Криму. А я в цей час ховала за волоссям навушник і слухала українські пісні. І так само вивчала мову», – пригадує Юлія.

Щойно з’явився шанс виїхати з окупації, Юлія наважилася на цей крок. Нарешті, після шести років розлуки, дівчина змогла обійняти маму. Зараз вона навчається на графічну дизайнерку, а ще стала учасницею пілотного проєкту «Молодь обирає Україну». За підтримки Фонду Ріната Ахметова, Офісу Омбудсмана України та Міністерства молоді та спорту України Юлія будує своє майбутнє в Україні.

Дивіться історію дівчини тут

Музей «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова зібрав уже понад 145 тисяч історій про війну. Це найбільший у світі архів свідчень мирних жителів України, які постраждали від російської агресії.