Sky News. Українська супербабуся: «Я зайшла в лігво вовка, щоб урятувати свого онука»

Коли донька Олени Матвієнко загинула від ракетного удару, а її онука викрали російські солдати, вона ризикнула всім, щоб повернути його. Це її історія.

Джерело

«Я йшла в лігво вовка, але мусила подолати страх, бо тільки я могла врятувати свого онука»

Мати Іллі загинула. Від ракетного удару, що забрав її життя, хлопчик був пораненим - у його ногах застрягли уламки. Під виглядом «евакуації» російські солдати викрали дев’ятирічного хлопчика з його дому та в березні 2022 року вивезли через кордон до окупованого Донецька. Він міг більше ніколи не побачити свою родину. Але поки українські міста здригалися від вибухів, а в небі ревли винищувачі, його бабуся вирушила в відчайдушну рятувальну місію.

Це історія про те, як одна відважна бабуся перетнула чотири кордони й ризикнула всім, аби повернути свого улюбленого онука додому.

Укриття в темряві

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, Олена думала, що це триватиме недовго.

Але потім прийшли бомби і солдати.

Олена жила на заході України, далеко від лінії фронту. Але її донька й онук у Маріуполі не мали такої розкоші.

Величезні райони міста були зрівняні із землею - колись горді багатоповерхівки перетворилися на руїни, а зелені парки стали чорними від вогню. Решту території швидко окупували, за винятком хіба що сталеливарного заводу, який мужньо тримав оборону.

У центрі Маріуполя донька Олени, Наталя, та її онук Ілля ховалися в підвалі разом з іншими людьми, поки вибухи потрясали будівлю.

Дванадцять днів вони провели в тому темному приміщенні, готуючи їжу на вогнищі просто неба.

Залишки будинку, в якому жив Ілля, на околиці Маріуполя

«Моя донька загинула тієї ночі»

Коли запаси остаточно вичерпалися, їм довелося вийти. Вони пройшли п’ять миль до околиці міста, де мешкали. Діставшись своєї вулиці, побачили, що їхній будинок перетворився на руїни.

Вулиці навколо здригалися від потужних обстрілів, тож вони знайшли прихисток у сусідній будівлі. Минуло шість днів.

А 20 березня ракета влучила в їхній притулок, здійнявши в повітря клуби диму та пилу.

«Моя донька отримала поранення в голову, а мій онук - осколкове поранення правого стегна, йому повністю розірвало ліве стегно», - розповідає Олена.

Вона говорить із Sky News зі свого дому в Ужгороді, на заході України. На полицях стоять іграшки. Позаду неї грається Ілля, то з'являючись, то зникаючи з поля зору.

Розповідаючи цю частину історії, Олена опускає погляд, її обличчя стає серйозним.

«Моя донька загинула тієї ночі. Її поховали перед будинком, у якому ми колись жили».

Наступного ранку прийшли росіяни.

Олена з донькою Наталією

Викрадений на ворожу територію

Солдати розділили дорослих і дітей, відправивши їх у 17-й мікрорайон у центрі Маріуполя.

Лише за кілька годин після втрати матері Іллю, як і багатьох інших дітей, забрали з України на територію, окуповану Росією. Тисячі так і не повернулися.

В лікарні в Донецьку лікарі лікували Іллю. В якийсь момент вони навіть розглядали можливість ампутації ноги, але зрештою зробили йому дві пересадки шкіри.

Йшла мова про те, щоб відправити його до Москви разом з іншими дітьми. Але Ілля сказав росіянам, що нікуди не поїде й чекатиме на свою бабусю.

Тим часом Олена у відчаї намагалася дізнатися, що сталося з її донькою та онуком. Зрештою, хтось зі знайомих передав їй страшну звістку.

«Спершу мене охопила істерика. Біль був нестерпний», - згадує вона.

«Але думка про те, що мій онук у Донецьку, сам і без жодної рідної людини, допомогла мені впоратися з болем і взяти себе в руки.

І тоді я почала думати, як повернути його в Україну».

Дочку Олени Наталію - матір Іллі - поховали в Маріуполі

«Я була єдиною, хто міг урятувати Іллю»

Олена писала в організації, установи - всюди, куди тільки могла, благаючи допомогти повернути Іллю.

Зрештою, вона отримала відповідь з Офісу президента України за підписом віце-прем’єр-міністра Ірини Верещук.

Був розроблений план, і Олену готували до поїздки за онуком. Деталі, зокрема маршрут, яким вона дісталася до Іллі, залишаються в таємниці.

Це було небезпечно. Олена залишала вільну територію України та прямувала в регіони, які майже десятиліття перебували поза контролем Києва.

«Мені було страшно. Я не хотіла там бути. Я йшла в лігво вовка, але мусила подолати свій страх, бо тільки я могла врятувати свого онука.

Єдине, про що я думала, - повернути Іллю в Україну».

Дорога до Донецька тривала близько шести днів. Олена перетнула чотири кордони й, нарешті, 21 квітня зустрілася з Іллею в лікарні.

«Я плакала, коли побачила Іллю», - згадує вона. «Спочатку він не міг повірити, що це справді я. Але потім дуже зрадів, і ми міцно обійнялися».

Ілля все ще мав уламки в ногах і не міг ходити, але вони змогли залишити лікарню разом.

Довга дорога додому

З лікарні вони поїхали на машині швидкої допомоги, але на кордоні між так званою Донецькою Народною Республікою та Росією виникли проблеми.

«Мене не хотіли випускати, бо я приїхала із західної частини України», - розповідає Олена. «Але коли я показала паспорт, де було написано, що я з Маріуполя, мене пропустили».

Її запитують, чи здивувалася вона, що їх усе-таки відпустили. «Чесно кажучи, так. Я була дуже здивована».

Маршрут їхнього повернення також залишається таємницею, але відомо, що вони дісталися Москви на машині. Звідти змогли вилетіти до Туреччини, потім до Польщі, а далі поїздом до Києва.

Нарешті, після тижнів страху й очікування, їхня подорож завершилася. Вони повернулися до вільної України.

У цей момент своєї розповіді Олена, здається, ледве стримує сльози - емоції прориваються назовні, коли вона говорить про ту мить, коли знову ступила на рідну землю.

«Це було величезне полегшення, коли ми нарешті перетнули кордон з Україною: ми були вдома.

Так, усе моє майно було знищене. Але я нарешті була вдома і поруч зі своїм онуком»

Руїни Маріуполя

Зустріч з Володимиром Зеленським

Ілля все ще не міг ходити, тому деякий час провів у дитячій лікарні в Києві. Лікарі витягли ще чотири уламки з його ноги.

Там їх відвідав Володимир Зеленський. Олена гордо дивилася на свого онука, коли він потиснув руку усміхненому українському президенту прямо з лікарняного ліжка.

Протягом наступних півтора місяця Олена піклувалася про свого онука - вона ніжно називає його Ілюшкою - в місті Ужгород на заході України, де вони й досі живуть.

Ілля зустрічається з президентом Володимиром Зеленським у лікарні в Києві

«Спочатку він був дуже замкнутим після того, що сталося», - каже Олена. «Він боявся таких речей, як сирени повітряної тривоги та грози».

З часом Ілля відновив здатність ходити. «Він ще трохи кульгає, але почувається набагато краще», - розповідає Олена.

В допомогу йому прийшов Музей "Голоси Мирних", проєкт, який реалізується за підтримки Фонду Ріната Ахметова, що допоміг йому отримати медичну та психологічну допомогу.

Музей є величезною колекцією історій цивільних осіб, яких торкнулася війна в Україні, і має місію поділитися ними в надії на краще майбутнє.

Ілля облаштувався у своєму новому будинку після повернення до вільної України

Попри втрату батьків і домівки, Ілля - тепер 10-річний - знайшов нових друзів і адаптувався до свого нового дому.

Він став першою дитиною, яку звільнили з окупованої України.

У тілі Іллі досі є 11 гострих уламків , які залишилися після ракетного удару, що вбив його матір півтора роки тому.

Але Олена додає: «Зараз він відчуває себе живим. Він знає, що тут його люблять. Він - мій сенс життя».