The Hill: Український табір навчає дітей зцілюватися від війни

 

Олександр Задорожній, Фонд Ріната Ахметова. Українські діти беруть участь у таборі, організованому Фондом Ріната Ахметова, щоб допомогти їм оговтатися від понад двох років війни та пережитих травм

Джерело

У 2021 році, коли Марку Розвозову ще не виповнилося 10 років, його матір та вітчима забрали представники державної влади в охопленій бойовими діями Донецькій області на сході України. Він залишився сам із старшим братом.

Марко згадує, що був «дуже шокований» і щоночі плакав.

Незабаром за хлопцями почала доглядати знайома їхньої родини.

Чоловік цієї жінки мешкав у Росії. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року вона, за словами Марка, підтримала дії Росії, виїхала до чоловіка та забрала Марка та його брата із собою.

Хлопчики залишалися там упродовж кількох місяців, далеко від рідних.

«Я намагався про це не думати, – каже Марк. – І сподівався, що з мамою та вітчимом усе гаразд».

Пізніше того ж року його матір звільнили в межах обміну полоненими. У грудні 2022 року Марка повернули в Україну, а згодом і його брата. Обидва зараз живуть із матір’ю в Україні.

За даними України, з початку повномасштабного вторгнення російська влада вивезла до Росії понад 19 000 українських дітей, і лише 388 із них вдалося повернути. У 2023 році Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна та уповноваженої РФ з прав дитини Марії Львової-Бєлової за незаконну депортацію дітей.

Президент України Володимир Зеленський наголосив на цьому питанні у своїй промові у Сінгапурі минулими вихідними.

«Час спливає, і діти дорослішають у Путінляндії, де їх вчать ненавидіти свою Батьківщину», – наголосив він.

Поки Україна докладає зусиль для повернення викрадених дітей, ще одне важливе завдання – допомогти тим, кого вдалося повернути.

Марко Розвозов бере участь у таборі для української молоді, організованому Фондом Ріната Ахметова. Десятиденна програма спрямована на те, щоб дати дітям перепочинок від війни

Важкий досвід залишив глибокий слід у психологічному стані Марка. Мама порекомендувала йому провести час у таборі, що спеціалізується на допомозі дітям у відновленні, на заході України, на кордоні з Угорщиною, далеко від війни, в Карпатах Закарпатської області.

Табір «Рінат Ахметов – Дітям. Мирний відпочинок для дітей України» дав Маркові можливість провести 10 днів у спокої, відпочити, знайти друзів, а також отримати підтримку психологів і наставників.

«Мені тут подобається», – каже Марко, додаючи, що тут «не стріляють, це гарне, тихе місце».

Табором керує Фонд Ріната Ахметова, благодійна організація, якою керує однойменний український мільярдер. (Фонд оплатив поїздку цього репортера в Україну для написання репортажу про табір).

Для українських дітей, які постраждали від війни, табір став справжнім порятунком. Тут вони можуть розважатися, знаходити друзів, дихати на повні груди та працювати з наслідками пережитого – і все це безкоштовно.

Оксана Іщук, керівниця проєкту у Фонді, зазначає, що війна змусила багатьох дітей замкнутися в собі, загостривши глобальну кризу психічного здоров’я.

«Діти починають вірити в краще життя», – додає вона.

«Діти стають більш відкритими та комунікабельними», – каже Іщук про зміни, які помітні наприкінці кожної табірної зміни. «Завдяки цьому проєкту батьки бачать значний позитивний вплив на своїх дітей».

Програма табору стартувала ще у 2015 році, через рік після того, як підтримувані Росією сепаратисти почали війну проти українського уряду, допоміг понад 5 000 дітей. Спочатку він працював на сході України, але після повномасштабного вторгнення перемістився до Закарпаття.

Близько 50 дітей відвідують кожен табір, який проходить чотири рази на рік. Учасників відбирають за ступенем вразливості: пріоритет надається дітям із прифронтових територій або окупованих регіонів, а також тим, хто втратив одного з батьків або опікуна.

Останній табір, що тривав з кінця травня до початку червня, дозволив дітям відпочити в готелі «Іллара» - готелі курортного типу з великим басейном, водною гіркою, футбольними полями, тенісними кортами, ставком та іншими рекреаційними зонами. Навколо – мальовничі Карпати з їхніми лісами та туристичними маршрутами.

Діти грають у спортивні та настільні ігри, купаються в басейні, беруть участь у творчих та інтерактивних заняттях. Особлива увага приділяється блогінгу – тут їх вчать знімати відео, робити фото та працювати з соцмережами. Також до табору запрошують відомих українських акторів і виконавців, які діляться з дітьми своїм досвідом.

16-річна Соня Заболотна – одна з учасниць українського табору для молоді. Вона зазначила, що знайшла там позитивну атмосферу

Соня Заболотна, 16 років, мріє стати блогеркою в Instagram чи TikTok і висловлювати свої думки щодо змін клімату та екологічних проблем. Вона приєдналася до табору, зокрема, щоб навчитися блогінгу, і знайшла тут позитивну атмосферу.

Десятиденний відпочинок – це не лише розваги. Одна з важливих складових табору – розвиток навичок, які можуть стати у пригоді в майбутній кар’єрі.

Також із дітьми працюють психологи, допомагаючи їм пережити складні емоції та травматичні спогади. Головна мета – навчити дітей справлятися з пережитим та використовувати ці навички після повернення додому.

Юлія Крючкова, психологиня табору, каже, що особливу роль відіграє арт-терапія.

«Арт-терапія допомагає дітям через творчість самовиражатися… бути сильними», – пояснює вона. «Найважливіше для цих дітей – розвивати уяву, зосереджуватися та будувати свій власний світ».

Крючкова працює з дітьми індивідуально, якщо вони потребують особливої уваги. Вона зізнається, що деякі учасники важко відкриваються, тому фахівці шукають підхід до кожного – спілкуються з їхніми батьками або використовують власний емоційний досвід для встановлення контакту.

Загалом діти навчаються бути частиною спільноти. Хоча повністю змінити їх не вдасться, важливо, що вони починають розуміти: «Все буде добре».

«Ця організація не може врятувати всіх дітей – навіть у межах України. Але тих, хто потрапив у цей табір, вона може підтримати й зробити для них щось хороше», – каже Крючкова.

Один з популярних методів боротьби з проблемами психічного здоров'я полягає в тому, що діти записують свій страх і вкладають його в рот ляльці, метафорично звільняючись від того, що їх роз'їдає.

Соня Заболотна, яка родом із Херсона на сході України, каже, що подібні практики дійсно працюють.

Коли російські війська захопили місто, її родина була змушена переселитися до Києва. Соня зізнається, що адаптуватися до нового життя було складно, але робота з психологами в таборі допомогла.

«Вони дійсно допомагають впоратися з травмою», – каже вона. «Раніше я часто плакала, а тепер навчилася контролювати свої емоції».

У таборі є три вікові групи, з кожною з яких працює наставник. Наймолодша - для дітей віком до 10 років, друга - для підлітків, а третя - для підлітків від 14 до 17 років.

Ярослав Колесніков, 21-річний наставник, працює зі старшою групою. Він допомагає дітям протягом усього дня, бере участь у всіх їхніх активностях.

«Для багатьох цих дітей Росія вкрала дитинство. І цей табір – один зі способів його повернути», – каже він.

«Я хочу показати їм, що є люди, які їх люблять. Ми хочемо, щоб ці діти були щасливі, наскільки це можливо в їхніх ситуаціях».

Сам Колесніков родом із Луганська і знає, що таке втратити дім. Він був змушений покинути  свій дім ще у 2014 році.

Після повномасштабного вторгнення Ярослав залишився сам: його мама та молодший брат виїхали до Італії, але чоловікам виїзд заборонено. Він розмірковує про можливість вступити до лав ЗСУ, коли досягне 25 років – саме з цього віку в Україні починають мобілізувати.

Власний досвід допомагає Ярославу знаходити спільну мову з дітьми та надихає його працювати з молоддю.

«Я хочу показати їм, що світ – це не тільки війна. Є місця, де панує сміх, свобода і безліч можливостей», – каже він.

Останній день у таборі був сповнений емоцій. Діти зібралися у невеликій кімнаті перед екраном, на якому миготіли фотографії з їхнього перебування тут.

На кадрах – щирі усмішки, кумедні моменти, спільні фото. Вони вмикали ліхтарики на телефонах, розмахуючи ними у темряві. Один хлопець грав на гітарі, інші сміялися та раділи.

Пізніше наставник кожної вікової групи виголосив прощальну промову; діти танцювали, сміялися і плакали під музику, що лунала з динаміків; і ніхто не був готовий до того, що все це закінчиться.