Меморіальний музей Голокосту (США): «Розповідь як виживання: оточені війною, українці зберігають історії трагедії та стійкості»

“У Твіттері з'явилося перше повідомлення від якогось журналіста про те, що в Романівці відбувається мінометний обстріл, що під час евакуації обстрілюють мирних жителів, що загинула сім'я... Я до останнього сподівався, що це не моя сім'я”

— Сергій Перебийніс

Сергій Перебийніс розповідає, як дізнався про загибель своєї дружини та дітей у цій трагічній історії, задокументованій Музеєм "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. Це одна з понад 100 000 особистих свідчень, зібраних Музеєм "Голоси Мирних", зазначає у своїй публікації Меморіальний музей Голокосту (США).

24 лютого 2022 року Росія розпочала військове вторгнення в Україну, а російські війська вчинили масові атаки проти мирного населення. 18 лютого 2023 року Державний секретар США Ентоні Блінкен визнав, що військовослужбовці російських збройних сил та інші офіційні особи Росії вчинили злочини проти людяності в Україні.

Через два роки після початку повномасштабного вторгнення ми поспілкувалися з Музеєм "Голоси Мирних" про їхню роботу зі збереження та поширення особистих історій людей, які постраждали від війни.

Чи можете ви розповісти, коли було засновано український Музей "Голоси Мирних"  і яка його місія?

Музей "Голоси Мирних" — це найбільша у світі колекція історій мирних жителів, які постраждали від війни Росії проти України. Його створення можна простежити ще з 2014 року, коли Фонд Ріната Ахметова заснував Гуманітарний штаб «Допоможемо» для запобігання гуманітарній катастрофі на Донбасі. Завдяки діяльності штабу вдалося врятувати три з половиною мільйони людей — багато з яких поділилися своїми історіями з Фондом. У результаті Фонд зібрав тисячі свідчень жителів Донбасу та створив унікальний онлайн-музей.

Місія Музею «Голоси Мирних» – збирати, упорядковувати, класифікувати та поширювати історії українських мирних жителів, щоб допомогти краще зрозуміти життя під час війни та закласти основу для кращого майбутнього. Усі історії, опубліковані в Музеї «Голоси Мирних», були розказані їхніми авторами від першої особи та відображають їхній власний життєвий досвід. Ці історії українців були зібрані та оприлюднені з дозволу їхніх авторів. Окрім цього, Музей «Голоси Мирних» прагне стати унікальним психотерапевтичним проєктом, який сприятиме психологічному добробуту та ментальному здоров’ю українців, травмованих війною, надаючи їм можливість поділитися своїми історіями.

Як Музей «Голоси Мирних» документує, захищає та поширює історії?

Музей «Голоси Мирних» прагне бути першоджерелом правди: він фіксує свідчення в період війни та публікує їх на онлайн-порталі, де вони стають доступними для всіх, хто зацікавлений у збереженні історичної пам’яті. Кожне з цих свідчень базується на довірі та чесності людей, які вирішили поділитися своїми історіями.

У Музеї «Голоси Мирних» ми розробляємо методологію збору історій із застосуванням сучасних наукових підходів. Співробітники та волонтери Музею «Голоси Мирних» надають людям можливість ділитися своїми історіями у зручний і комфортний для них спосіб. Із продовженням війни кількість свідчень мирних жителів щодня зростає. Будь-хто, хто хоче, щоб світ дізнався про його історію, може поділитися нею через портал Музею «Голоси Мирних», зателефонувавши на безкоштовну гарячу лінію або скориставшись чат-ботом.

Музей «Голоси Мирних» докладає всіх зусиль, щоб пам’ять про війну не була сфальсифікована, а справедливість була відновлена. Ми вважаємо важливим не лише збирати, а й поширювати історії, щоб світ знав правду про злочини Росії в Україні. З цією метою Музей «Голоси Мирних» ініціював обговорення створення документальних фільмів і розробки методології збору історій під час війни. У 2023 році Музей «Голоси Мирних» провів перший Міжнародний форум усної історії України.

Серед наших партнерів – Фонд Шоа Університету Південної Каліфорнії, Меморіал і музей Аушвіц-Біркенау, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Університет Марії Кюрі-Склодовської в Любліні та Музей історії міста Києва.

Чому розповіді важливі?

Спілкуючись із людьми, які безпосередньо пережили та постраждали від війни, а також фіксуючи та зберігаючи їхні історії, поки спогади ще свіжі, Музей «Голоси Мирних» працює над збереженням національної пам’яті України та протидією російській дезінформації. Це надзвичайно важливо, адже особисте свідчення кожної людини — не лише чесне, болюче й моторошне, а й є частиною сучасної історії України. Усі ці історії — наша спільна пам’ять, яку потрібно плекати й зберігати, щоб правда про війну не була забута, а імена, голоси та обличчя її свідків і жертв не перетворилися на безлику статистику.

Крім того, коли людина, яка не пережила війну, дивиться та слухає ці розповіді, вона відчуває ці емоції та глибше розуміє трагедію, з якою зіткнулися українці. Це значно впливає на сприйняття війни в Україні іншими країнами та на ставлення міжнародної спільноти до допомоги нашій державі.

В Україні ми всі впевнені, що зрештою переможемо й збережемо свій суверенітет. Так само ми переконані, що всі, хто причетний до воєнних злочинів, включно з пропагандистами, російською елітою та тими, хто віддавав накази безпосереднім виконавцям, понесуть справедливе покарання. Історії, зібрані Музеєм «Голоси Мирних», є фактично свідченнями. Це голоси очевидців подій, які розповідають про пережите ними та їхніми близькими. Декілька героїв, чиї історії увійшли до архіву Музею «Голоси Мирних», вже дали свої свідчення на Народному трибуналі в Гаазі у березні 2023 року — і це лише початок шляху до справедливості.

Чи можете ви поділитися пріоритетами та сподіваннями тих, хто розповів свої історії?

Владислав, Маріуполь: Я пам’ятатиму всіх, хто загинув, всіх, хто віддав своє життя в ім’я миру.

Анатолій Кочнов, Маріуполь: Перш за все, я поїду до Маріуполя… Але тільки в наш український Маріуполь.

Ірина Орел, Бахмут: Я хочу додому, я хочу повернути (свій) дім! Навіть якщо він зруйнований, я все одно хочу додому!

Валентина Мартиненко, Київська область: Я так хочу подорожувати Україною. Просто сісти в машину й поїхати…

Ольга Шоптенко, Київська область: Нещодавно мені виповнилося 70 років. Я сказала, що відсвяткую його, коли настане наша перемога!

Що можуть зробити політики США для підтримки миру, документування та відповідальності в Україні? Що може зробити американська громадськість для підтримки народу України?

Зі слів Наталії Ємченко, члена Наглядової ради Фонду Ріната Ахметова:

Що стосується політиків США, то найкращий спосіб допомогти досягти миру в Україні — це підтримка вступу України до НАТО якнайшвидше, а також продовження підтримки України до кінця війни. Однією зі сфер, в якій США можуть надати найкращу підтримку, є збереження та поширення правди про реальність війни, в тому числі і в США. Ця війна відбувається наживо і на наших очах, і ми вже маємо мільйони свідчень мирних жителів і військових, які фактично слугують онлайн-архівом цієї війни. Це потрібно перетворити на реальний архів, який можна зберігати, оцифровувати, вивчати та поширювати, в ідеалі за підтримки американських вчених, музейних установ та технологічних компаній (наприклад, Google). Це зробить правду задокументованою, процес прозорим, а Україну максимально видимою для американців.

Що стосується простих американців, то так, вони вже багато допомагають, але де вони могли б зробити більше — це в поширенні правди про цю війну, такою, якою її розповідають звичайні люди, які переживають її і діляться своїм власним досвідом.

Повні версії свідчень Сергія Перебийніса, Алли Нечипоренко та Людмили Веселко, а також багато інших історій війни та стійкості можна знайти в цифровій колекції Музею «Голоси Мирних».