Литвиненко Віола, вчитель, комунальний заклад «Харківський ліцей №105 Харківської міської ради»

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Я, Литвиненко Віола Михайлівна, вчитель англійської мови у Харківському ліцеї. Війна 2022 вплинула на освіту дуже складно, навчання під обстрілами в бомбосховище. Іноді без світла, тому що Харків – прифронтове місто і його з 24.02.2022 бомблять, не перестаючи.

Дуже тяжко бачити все те, що твориться навкруги: гради, смерчі, ракети, кров, зруйновані дома, смерті родичів, друзів. Чесно кажучи, освіта в нашому місті в такому форматі навіть зараз триває. Звикнути до такого жаху неможливо.

Мої цілі, мрії зруйнувала війна. До війни я була дуже творчою людиною, була завжди в русі новітніх технологій навчання, розвивалась як вчитель, вела дуже активне життя, приймала участь у марафонах (бігала), пливла на змаганнях, займалась йогою. Спорт допомагав набратись натхнення до нових ідей у роботі.

Але все забрала війна. Я зосталась у місті, не поїхала нікуди, щоб не впадати в депресію приймала участь у вебінарах, проходила різні курси – навчалась новим методикам, розвивала себе у педагогіці. Натхнення з’явилось до написання віршів, але вони були всі про війну і наше місто, всі слова були, як крик душі.  (Віршів з’явилось так багато, що зараз видати збірку. Життя до забрала війна, життя з нуля розпочалось).  Допомагала літнім людям, які зостались в місті одні.

Я не могла покинути місто. Якщо б всі виїхали, місто вже було б не наше, а так ми разом здолали непрошених гостей.

Справжнім переломним моментом для мене став початок повномаштабної війни. Разом з мамою ми опинилися в ситуації, коли доводилося приймати складні рішення, виживати в умовах постійної небезпеки, адаптуватися до нової реальності. Ми залишилися вдвох - і саме взаємна підтримка допомогла нам вистояти. Мама стала для мене не просто рідною людиною, а символом сили, витримки й любові. Ми підтримували одна одну - і в побутових дрібницях, і в емоційних зриваннях, і в моменти, коли здавалося, що далі вже немає сил.

У ті дні я по-справжньому зрозуміла, що таке єдність - не лише в масштабах країни, а в межах однієї родини.

Це коли ти готовий зробити все заради близької людини, і коли поруч завжди є плече, на яке можна спертися. Цей досвід змінив мене. Тепер я чітко усвідомлюю цінність простих речей: миру, рідного дому, підтримки. Я глибше відчула, наскільки українці сильні, коли разом. Ця єдність - не гасло, а реальна сила, яку я бачила навколо: у волонтерах, сусідах, учителях, просто небайдужих людях.

2025 і знову дистанційне навчання. Як хочеться до рідної школи, почути дитячий сміх, обняти своїх учнів, сісти за парти, написати крейдою на дошці, а не навчання під обстріли, сигнали тривоги, ракети і страх, що може вранці не почати урок з учнями і не вийти на онлайн зв'язок, тому що ЗАВТРА може не буде у тебе!

Лягаєш і молишся, прокидаєшся серед ночі під ракети і вибухи і молишся. Ранок настав, дякую Боже, що жива і можна почати урок з улюбленими учнями і вчити їх – це радість!

Той, хто не пізнав війну, не знає що таке війна. Наше місто Харків – герой, який як щит захищає багато міст в Україні, де зараз тиша, життя триває, де діти не чують на собі той, жах, що чують діти Харкова, які можуть піти до рідної школи і сісти за парти.

Майже 3,5 роки йде війна і страшно казати, що звикаєш до тривог, шахідів чи про це ми мріяли ? В нас забрали все… а головне життя людей, яких більше не повернути. Ми пережили Чорнобіль, Covid і ось війна. Ми сильна нація і це ми здолаємо.  

Молимось, що цей жах скоро скінчиться! Слава Україні! ЗСУ – наші герої! Віримо в нашу перемогу!

(Прикріпляю вірші написані під час повномасштабного вторгнення, де слова, як крик душі розповідають,  все те, що відчував. Освіту навіть у війні не здолати. Війна надала нам жахливий урок життя…до цього уроку ніколи не можеш бути підготовленим, бо не думали ми, що нашої нації достанеться такий «жахливий квиток-бородьби». Хочеться миру, чистого неба, дитячого сміху та близьких разом).

«2022»

Війна прийшла до нас неждано,

Життів багато забрала,

Війна прийшла до нас неждано,

Багато горя завдала.

Кривава бойня розгорнулась,

Спалила все вона до тла,

Жахіття, страх і біль болючий,

Людей загарбала вона.

Бій йде повсюди, стрільби, гради,

Летять як птахи навкруги,

Людське життя для них неварте,

Для них є ціль - ти чи не ти.

Земля реве та кров повсюди.

Навіщо це? Боже допоможи?

Хто це зупинить? Люди? Люди?

І для чого ці смертя вони?

Летючи гради, свист скрипучий,

Лунають залпи навкруги,

Страх, кров і біль іде повсюди,

Скільки страждати нам усім?

Рахуя дні, години, ранки,

Прощаясь кожні ті часи,

Дай Боже вижити в цьому залпі,

І ще пожити для моїх!

«Шрами на серці»

Шрами на серці, долі в розломі,

Люди по світу блукають по колу.

Біль у серці, невідомість, дорога,

Що буде далі? Для нас - невідомо.

Життя зупинилось, молитви зостались,

Віра в Бога ще нас захищає.

Віра кличе, Надія реве,

Війна розлучає тих, хто  живе.

Від тривоги тікаємо з нашого дому,

Де щастя і радість змінились на втому!

Морально нас вбили, на шматки розірвали,

Землю і дім у нас відібрали.

Жах засинати, щоб не проснутись,

Зранку рукою рідних торкнутись!

Як вже набридло бути в полоні,

Бачити мамині сльози солоні!

Темрява всюди  всіх нас жахає:

Життя зупинилось, а час все минає....

«Життя з нуля»

Збудуй нове життя, що було таким важливим,

Прийми все з розумом, що жах цей сплине вмить,

Війна закінчиться, немає сумнівів ніколи,

Збудують все, крім тих, хто вже не буде жить!!!

Ми вже ніколи не будемо колишніми,

Ми будемо любити кожну мить,

Ми обов'язково будемо щасливими,

Але як тяжко ці часи нам пережить.

Сухар черствий, він не замінить свіжий,

Ці крихти хліба нагадають нам про час,

Як чорний ранок перевернув всім долі,

І ця картина й досі стоїть  в очах у нас.

Сиве волосся - штрих  страшенних ночей,

Сумні  ті очі, що кричать навзрид,

Порожній погляд, що волає: «Годі, досить!»

І звук сирен, що до болю нам набрид!

Не побувавши в темряві, не взнаєш

Реальної ціни цих світлих днів:

Без  залпів «Ураганів», «Смерчів», «Градів»

Без страху, болю, сліз дітей і матерів!!!

Життя з нуля - для нас це перший ступінь,

Де біль не зможеш заглушити вщент,

Всі мрії,  що були раніше - мотлох,

Були відправлені на смерть.

Навчитись треба знову дихати, любити,

Вмикати світло й не боятись темних днів,

Гуляти вільно під чарівні співи,

Не градів, а пташиних голосів.

«Харків у нашому ДНК»

Як хочеться зробити машину часу,

І опинитись у тому часі,

Де сміх і радість була присутня,

У рідному коханому місті чутно.

Галас вулиць з авто повсюди,

Метро повна людей на роботу,

Пробки машин, а не тривоги,

Свист птахів, а не градів,

Бахи феєрверку, не смерчів,

І не крики жалю, а крики радості, щастя.

О Боже, як хочеться знову до міста!

Дім, там де ти народився,

Дім, де провів усе дитинство,

Радість і першу любов зустрів,

В школу у місті туди ходив.

Наша площа – вона найбільша,

Перша столиця в країні моя,

Харків милий, тримайся рідненький,

Ти наш щит, ти – домівка моя.

Ти прости, що тобі достається,

Ти – незламний, ти – наш герой,

Потримайся ще трохи, рідненький,

І разом ми переможем з тобой!

«Я люблю Харків»

Радість у серці, очі повної надії,

Мрії, плани на життя,

Друзі, родичі, колеги,

Всі разом до нового життя!

В мирі, злагоді і волі,

Ми трималися разом,

Ми ніколи не забудем,

Що рік 2022 став нам злом.

Ми не жили, ми тримались,

Ми чекали того дня,

Що одним тихим ранком,

До нас прийде мир життя.

Харків рідний возродимо!

Всі на площі зберемось,

Танці, пісні голосливі,

За Мир у Харкові разом!

Нас Харків’ян нікому не зламати,

Ми за друг другою стіной,

Ми завжди у серці Харків’яни,

Бо наше місто Харків - це герой!

"КОД НАЦІЇ"

Біль у серці, жах тяжких часів,

Життя, як мить минає у тривозі.

Війна, як темрява покрита звідусіль,

Вбиває все живе, руйнуя долі.

Страждає нація людей, які живуть,

В Надії, Вірі і Любові до країни.

Це покоління боротьби за правоту,

Записуя історію своєю кров'ю нині. 

Я - українка, і я цим пишаюсь дуже,

За чесність і за правду назавжди.

Підтримуя я нашу Україну дуже,

У складні роки тяжкої війни.

Наш колір прапору - жовто-блакитний,

Це колір сили і незламності людей,

Ми стоїмо заради України,

Заради волі і звільнення наших земель.

Ніхто не вірив, що ми зможем так довго битись,

Тримати тил і захищатись кожен день.

Боротись за своє, свої домівки,

За честь і гідність вигризая кожен метр.

Ми - Україна, вільна Батьківщина!

Код нації у нас в крові кипить.

Я вірю в нашу ПЕРЕМОГУ скору,

Цей день, вже до нас на крилах мчить.

«Повернись живим»

Мамо чуєш, я уже на небі.

Ти не плач і Бога ні гніви,

Це доля моя, що навіки в небі,

Ти про мене, як героя говори.

Ти не плач, моя мати рідна,

З неба буду я дивитися завжди,

І коли тобі сумно стане нині,

Ти тільки очі вгору піднеси.

Коли буде дощ, знай - я плачу,

Коли палає сонце, тоді - я живу,

Мені страшно, мамо, рідна мамо,

Ти пробач, але я уже в раю.  

Мамо мила, мені скоро 20,

І цей день, я не буду тут.

Вже ніколи більше я не зможу, чуєш,

Свою сім’ю я збудувати тут.

Ти не плач, я не сам, нас тут багато,

Багато воїнів, братів із ЗСУ,

Ми зробили все, щоб наша рідна ненька,

Більше не була в цьому жахливому Аду!

І згине зло і правда переможе,

Але яка ціна всіх цих страждань?

Багато смерті, крові і невзгоду,

Цей дикий жах завдав таких страждань.

Зламати можна тіло, але не Віру,

Що перемога з нами назавжди.

Ми за Свободу, вільну Україну,

Своє життя, заради цього віддали.

Ти живи, і ти не ображайся,

Що я не зміг дотримати всіх слів,

Живим вернутись, додому, до рідної хати,

Але одне - це я вже Переміг!

«Світло»

Не загаси себе у цьому світі,

Нехай ця темрява. Не забирає нас.

Тримайся, вір і не здавайся нині,

Цей жах не може бути довгий час.

Жахіття цих двох довгих років,

Триває нині 100 століть

Бажання кожного з народу,

Щоб мир на нашій землі наступив.

Подарунок долі, що життя триває,

Ти бачиш ранок, чуєш спів птахів,

У паралельної реалі,

Ти чуєш гул диких сирен та бах ракетних мін.

І в голові не можеш зрозуміти,

Що це не фільм, а це реальність днів,

Але як хочеться всім нам жити,

Що ми і не втрачаєм наших сил.

Ми всі змінились, повністю, назавжди,

Будем пам’ятати все життя,

Що для когось – людське життя – ніщо не варте,

А для когось – воно життя.

Світи, якщо немає світла.

Показуй миру, що ти є.

Живи у вірі на майбутнє,

Що темрява наше світло не забере!

"ЧАС"

Коли ти когось чекаєш, хвилини забагато,

Коли ти поспішаєш його завжди нема,

Час забирає наше молодість та віддає старість,

І завдяки йому, нам показує життя.

Хто другом був, а ні він тільки словом,

Він в скрутну мить забув, хто ти такий,

Хтось маски зняв, корону натягнувши,

Хтось навпаки він все віддав своє.

Хтось з незнайомих став -  найріднішим,

Змінив він всіх і показав  хто є.

Він звузив коло найрідніших,

У скрутну, темну, непохитну мить.

Для когось час став грошима,

Для когось час не купиш за дарма,

Рідніші віддають його родині,

А інші витрачають навмання.

Для когось хвилини забагато,

Комусь не вистачає все життя,

Поринути в людські свої обійми,

Пройти щасливе та яскраве своє життя.

Тримайте ритм життя на пульсі,

Кожну секунду пам'ятай,

Що може завтра вже не буде,

А ти все відкладав своє життя…

Рідним скажи, що так хотілось,

Люблю, Чекаю та Пробач,

Час в нас забрав всіх найрідніших,

Залишив спогади на згад.

Нажаль його не зупинити,

Щасливі миті нам не повернуть,

Життя на часі знову не прожити,

Час мчить і мчить... не покладая рук.