Максим Рекичанський, 1 курс
ВСП "Фаховий коледж зв'язку та інформатизації Державного університету інтелектуальних технологій і зв'язку"
Викладач, що надихнув на написання есе: Борик Ірина Дмитрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни... Це непросто. Це час, наповнений болем, втратами та боротьбою. Моя історія почалася в той момент, коли війна змусила мене покинути рідну Одесу. Разом із родиною ми вирішили евакуюватися до Молдови, адже загроза здавалася надто великою.

Жити в Молдові пів року було важко чужина, незвичний ритм життя і постійні думки про повернення додому.

З перших днів війни ми жили в стані невизначеності. Звук сирен став постійним фоном нашого життя. Одеса, мій рідний дім, де пройшло моє дитинство і юність, опинилася під загрозою. Покидаючи місто, я не знав, чи зможу колись повернутися.

Але навіть у Молдові я відчував, що моє серце залишилося в Україні. Кожна новина з фронту викликала тривогу і бажання діяти.

Поживши пів року в Молдові, я зрозумів, що навіть у найважчі часи є місце для добра і підтримки. Ми зустріли багато добрих людей, які допомогли нам адаптуватися. Проте, незважаючи на це, мене постійно тягнуло додому.

Кожен день у вигнанні зміцнював моє рішення повернутися. Врешті- решт, я не витримав і повернувся в Одесу.

Коли я повернувся до Одеси, місто вже змінилося. Війна залишила свій слід на кожному куточку. Але разом із друзями та родиною я почав відновлювати своє життя на нових умовах. Я також почав активно волонтерити, допомагаючи тим, хто постраждав від війни. Моя робота в тилу стала важливою частиною мого життя.

Я зрозумів, що кожен може зробити свій внесок у перемогу, навіть якщо не знаходиться на фронті.

Мій шлях під час цих 1000 днів війни був нелегким. Але ці випробування зміцнили мене і допомогли зрозуміти, що я можу впливати на своє майбутнє і майбутнє моєї країни. Я вірю, що разом ми подолаємо всі труднощі і здобудемо перемогу. Україна це не просто місце на карті, це наша спільна історія і майбутнє.