У мене троє діток, з чоловіком не розписані. Він працює, я домогосподарка. 24 лютого чоловік був на роботі. Ми вийшли до сусідів і побачили, що «зетки» їдуть. Ми пішли до батьків. Потім спустилися в підвал. Зранку варили їсти і спускали дітям у підвал.

У нас світла не було з 4 березня і по цей час немає. Поки ми були там, вода була. Воду качали, хліб був. У нас в селі своя пекарня, люди розвозили, продукти були.

У підвалі сиділи вночі і вдень. Чули, що десь далеко стріляють. Страшно було. 

В основному, слухали, де приліт, де виліт - думали, де ховатися і що робити. Якось пішли вправлятися, і недалеко був приліт. Ми вирішили виїхати.

Виїхали ми 31 березня, коли сказали, що це вже остання колона. Ми залишилися без свого будинку. Їхали на свій ризик, на швидкості, щоб машина від машини не відставала. Діти нормально дорогу перенесли.

Ми в Запоріжжі. Куди колону пропускали, туди ми виїхали. Нас тут поселили.

Хотілося б, щоб швидше війна закінчилась, бо додому хочеться.