Мені п’ятдесят років. Жив з дружиною в Бахмуті. Працював охоронником у дитячому садку. Коли почалася війна, був на роботі. Уночі почув вибух у військовій частині. 

Найбільше проблем було з ліками. Нам з дружиною вони потрібні постійно, бо ми інваліди. У місті були медикаменти, але ціни на них зросли вдвічі, тому доводилося їздити в інше місто й купувати там. Продуктів нам вистачало, адже ми отримували гуманітарну допомогу і в магазинах дещо було. 

Нас шокували обстріли міста. Було тяжко дивитися на те, як руйнувалися будинки і гинули люди.  

Коли зникли всі комунікації та посилилися обстріли, ми виїхали на старенькому авто у Краматорськ. Вивезли с собою п’ятьох собак і кішку. Ми дуже вдячні людям, які надали нам прихисток. 

Волонтери – Люди з великої літери. Вони допомагають безкоштовно. Нас зворушила їхня праця.

Моральний стан погіршився. Ми з дружиною залишилися без роботи. Хочеться навесні повернутися додому і жити у вільній Україні.