У мене є чоловік і донька. Через війну я забрала родичів у свій приватний будинок і ми жили ввісьмох. Зараз у нас більш-менш налагодилася ситуація з опаленням, вони роз'їхались по своїх оселях. Чоловіка мобілізували у вересні. Зараз він захищає нашу країну у Бахмуті. 

23 лютого ми закінчили ремонт. Я збирала на ремонт десять років - нарешті його зробила, вішала вже штори. А 24 розпочалася війна. 

Те, що було найскладнішим – це відсутність комунальних послуг. Води не було кілька місяців. Є перебої і досі. Відсутність світла. У мене все електифіковане, тому проблематично було приготувати поїсти, помитися. Зараз є піч, тому стало легше. Всі жили в одному будинку, тому що в квартирах жити було практично неможливо. У приватному секторі можна було якось виживати. 

Припинили виплачувати зарплати, банкомати не працювали. Не було грошей. З'явилася проблема з продуктами. У квітні 2022 взагалі була катастрофа – з прилавків зникли найелементарніші товари, неможливо було навіть сіль купити. 

Ми нікуди не виїжджали. Мені краще бути вдома. Тим більше зараз немає безпечних міст. Не бачу сенсу виїжджати. У нас у Мирноград прилітало тільки двічі. 

Я працюю у водоканалі контролером. Багато хто евакуювався, і з лютого до вересня 2022 року я працювала одна на все місто. Це було дуже складно. 

Психологічні труднощі були, але ми навчилися їх долати. Я навчила доньку і племінника, як потрібно себе поводити, на випадок обстрілу. Ми обладнали підвал. Дитина знає, що робити. У нас була ситуація, що ракети летіли прямо над будинком. Це було жахливо, але потім ми стали заспокоюватись, тому що у нас спокійно, тихо. Ми разом, ми поряд, ми всією родиною. Це згуртувало. В цьому і полягала психологічна допомога. 

Дай Бог, щоб війна закінчилась прямо завтра. Ми переможемо, у нас іншого виходу немає. Ця війна – це ніби до вас у квартиру прийшла чужа людина, розбила цю квартиру, вбила рідну людину, нагидила на килимі, а потім ще й каже: давай перемовини. Які ще перемовини? Просто йди геть! 

Своє майбутнє я бачу спокійним, мирним, тихим. Щоб усі жили мирно, у своїх помешканнях, щоб нормалізувалася ситуація з роботами, з комунальними послугами. Щоб чоловік швидше повернувся, я дуже хвилююсь. І всі наші хлопці повернулися додому з війни. Має бути серйозна психологічна реабілітація після участі у бойових діях. Мій чоловік шахтар. Я його у шахту не пущу, поки не переконаюсь, що він психологічно стабільний. Тому що бачити смерті – це дуже складно.