Козлова Поліна, 10 клас, Конотопський ліцей № 2 Конотопської міської ради Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Пономарьова Любов Михайлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни — шлях, наповнений людськими сльозами, криками матерів, порожнечею та жахом в очах, руїнами, втратами, кров’ю. За цей час моє життя кардинально змінилося. Усе почалося зі страху, зневіри, безнадії, сліз, а продовжилося адаптацією, прагненням допомагати й бути сильним, потрібним для своєї країни. Перші дні війни — те, що назавжди залишиться в пам’яті: час, який тягнувся шалено довго, наповнений гучними вибухами, поганими новинами, порожнечею й першими жертвами.

Перші тижні — глибока, кривава рана на серці. Страх за рідних та друзів, тривожність, яка не відпускала знеболену гострою зневірою душу.

Час сповільнився, майбутнє здавалося надто незрозумілим, туманним, а кожна прожита мить — дивною. Були дні, коли порожнеча нещадно поглинала, не залишаючи живого місця, жодної віри в краще. Але іноді в моєму серці пробивався маленький промінчик надії, що навіть після найтемнішої ночі світанок своїми теплими, примарними дотиками обійме, зігріє, підніме настрій. Це дозволяло мені  не здатися, стати сильнішою й робити все заради нашої спільної перемоги.

Люди в країні почали об’єднуватися, розділяти горе та біль кожного, робити все для тих, хто потребував допомоги. Це мотивувало й дозволяло загартуватися морально.

Цінності стали відчуватися з новою, пекучою силою. У мирний час ніхто не думав про те, як добре бути вдома, у безпеці, з теплою їжею та нагодою бачити близьких, яких, можливо, забрала ця кривава війна, що розриває серце. Не можу сьогодні не згадати про учнів мого ліцею: Ничвидюка Валентина, Лошака Михайла, Галибіна Івана, які мужньо загинули, віддавши своє найцінніше - це життя заради нашого миру та нагоди відвідувати школу, продовжувати навчання. Вважаю, що подвиги їх є героїчними й заслуговують на високе звання в Україні. Учні Конотопського ліцею пишаються ними, а Ничвидюку Валентину встановлена меморіальна дошка на будинку ліцею. А в 2021 році він посмертно здобув звання найкращого громадянина Конотопа.

За ці тисячу днів я пізнала себе. Прийшло усвідомлення, наскільки важливо бути морально стійкою, цінувати кожен момент прожитого дня, і як іноді найдрібніші речі можуть приносити щастя.

Згодом розумієш, що усмішку на обличчі викликають не матеріальні речі, а прості обійми близьких, яких давно не бачила. Вважаю, що втрати в цій війні є не забутніми. Кожен залишив частинку себе назавжди. Страшно думати, скільки було втрачено талантів, світлих очей, дитячих посмішок, золотих рук та яскравих зірок. Мені хочеться вірити, що душі всіх загиблих, які постраждали під час воєнних дій, захищаючи нашу країну, — зараз знайшли спокій. Україна ніколи не зможе повернути своїх людей, але ми збережемо пам’ять про них, і вони назавжди залишаться такими мужніми, відважними, сильними в наших серцях.

Тисяча днів війни — це безсонні ночі, віра в краще майбутнє, у перемогу. Це сльози радості, коли бачиш рідних людей і маєш можливість відчути їхнє тепло знову.

Це гіркі сльози за кожну втрату й руйнування, це нестямні крики з-під завалів, які нестерпним болем пронизують тіло. Упевнена, що наша країна неодмінно переможе. За весь цей час ми стали мудрішими. Українці виявили свою стійкість усьому світу, стали символом гордості. Ми дали зрозуміти, що нас не зламати, що наш народ вистоїть перед усіма негодами, які так раптово обрушилися. Наші люди, які допомагали один одному й не залишалися байдужими, підтримують наш дух і змушують рівнятися на воїнів ЗСУ та діяти так само, як і вони.

Навіть у найтемніші для нас дні — ми намагаємося робити цей світ кращим через маленькі вчинки. Війна змінила нас до найменших деталей, але вона ніколи не зламає нас.

Не зруйнує ту віру, яка причаїлася в таємних куточках душі. За весь цей час я виросла морально. Змінилося моє розуміння, мої міркування, моє усвідомлення… Хочеться зробити внесок у нашу спільну, довгоочікувану перемогу. Намагаюся робити все, що в моїх силах, — піднімати українську культуру, показувати всьому світу, що ми — унікальний народ. Тисяча днів війни — це маленькі перемоги, я цим горджусь і з великою вірою в серці чекаю на цей світлий, радісний, наповнений щастям день.