Вимушені були зібрати сумку з речами за 40 хвилин і виїхати зі своєї домівки на свій страх і ризик. Перший рік працювала тільки я (мама), чоловік був з донькою, беріг її, допомагав з навчанням. Зараз дитина навчається очно в школі за що дуже вдячна директору, яка прийняла нас на навчання, тому як перші 4 школи просто прогнали, тому як ВПО діти їм не потрібні.
Зараз живемо в м.Одеса, віримо в нашу Україну і наше ППО. Було складно и страшно, коли треба було покинути домівку і коли з квартир забрали нашого друга, хрещеного нашої доньки і до сих пір він безвісти пропавший. Не було медикаментів, не було прокладок, були проблеми з їжею.
