Майже рік Руслан прожив із сім’єю в режимі блокади. Близьких заспокоювала лише його впевненість. Однак звичний життєвий устрій довелося змінити, а з ним і пріоритети.

Для мене війна почалася тієї миті, коли з’явилися незрозумілі люди зі зброєю. Я заспокоював близьких, аргументуючи тим, що в тому місті, де я перебуваю, відкритих воєнних дій не буде. Це давало їм якусь упевненість.

Майже рік ми прожили з двома маленькими дітьми в режимі блокади, потім зібрали речі за кілька годин, закрили квартиру і зрозуміли, що туди більше не повернемося. За цей час я вдосконалив уміння виживати в екстремальних умовах.

З того часу в мене змінилися цінності. Коли сидиш кілька днів без електрики, а потім вона з’являється – це таке щастя! Або немає зв’язку, а потім він раптом з’явився. Або не було води, а потім вона пішла з крана. Ці дрібниці починаєш цінувати. Настрій, який тобі зіпсували в маршрутці, це дурниця в порівнянні з подіями, які ти пережив.

Я намагаюся так жити, щоб кожен день приносив щось. Не продукти на добрива переводити, а чогось досягати, якось розвиватися. Ми в цей світ прийшли для чогось, а не просто з’їсти 100 кг ковбаси.

Вважаю, потрібно будувати свою систему життя, у якому будеш щасливий. Не потрібно звертати увагу на якісь заяви уряду про підвищення податків, цін. Якщо настрій буде залежати від новин, то нічого доброго не буде.