Я прокинулася від вибухів і від дзвінків друзів. Вони сказали, що почалася війна. Ми злякалися, було незрозуміле відчуття: що робити, куди бігти. Зібрали дітей і виїхали з Києва. 

Були дуже великі пробки, були перекриті мости, було дуже страшно їхати. Ми їхали машиною. Забрали родичів, у яких також було двоє дітей. Страшно було - щоб в дорозі нічого не почалося. Але ми виїхали.

Ми виїхали в Кіровоградську область, і чоловік пішов в територіальну оборону. А через тиждень його забрали в ЗСУ, і по теперішній час він служить, а я з дітьми чекаю на нього.

Я дуже надіялася, що в цьому році війна закінчиться. Але бачу, що ні. Будемо надіятися, що все закінчиться в наступному році. І будемо відбудовувати Україну. Я не хочу нікуди їхати, будемо жити в нашій незалежній країні.