Пишненко Влада, 11 клас, Петропавлівський ліцей № 2

Вчитель, що надихнув на написання есе - Білошапка Лариса Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Я учениця одинадцятого класу та згадуючи кожен рік навчання до війни у мене були мрії: лялька, новий телефон, ноутбук, косметика, іграшки. Після двадцять четвертого лютого все дуже змінилося. Ну, по-перше, почалося повномасштабне вторгнення. По-друге, мої мрії дещо змінилися - я вже не мрію про щось банальне, я мрію про мир! Моє життя змінив один день, розділив його на до та після, дав зрозуміти про те, що важливо насправді. Дуже багато людей теж осмислили сенс життя та миру тільки після цієї страшної події… І війна змусила об‘єднатися українців в одне ціле, тому що почали мати одну мету - витіснення ворога з нашої землі та здобуття перемоги!

І дуже страшною ціною нам обходяться світанки й закати…

Моє життя змінилося під час війни! Я почала розуміти, що воно може обірватися в будь-яку мить. І усвідомила те, що треба жити сьогоденням. Почала розвиватися: стала громадською діячкою, почала їздити на різні активності, почала подорожувати країною та самовдосконалюватися, щоб щось змінити та допомогти. Помітила те, що війна змінила молодь нашої країни. Можливо, це через те, що з’явилося більше можливостей для молоді, або, через те, що молодь усвідомила свою роль в державі та її важливість.

Але особисто моє життя набуло більшого сенсу, бо я стала його дуже цінувати та користуватися можливостями які мені дають. Живу за девізом: «Можливості не дають, їх беруть!».

Тому, зараз я дуже часто їжджу на різні форуми, воркшопи, тренінги, активності та шукаю шляхи саморозвитку та самореалізації. Дуже важливо те, що людина розуміє важливість свого розвитку, бо рух вперед - це сенс нашого життя! Мій шлях до перемоги - це волонтерство! На початку війни, у своєму селищі, я, разом з активними діячами почала волонтерити для молоді: проводити круті заходи, організовувати їх, писати проєкти, реалізовувати молодіжні ініціативи та втілювати їх у реальність. Весь цей час допомагала військовим тим, що робила днями і вечорами після школи грілки, разом з іншими збирали гуманітарну допомогу, сплели велику кількість сіток, і все їм відправляли.

Окрім цього, мене, на мої вчинки наштовхували мої рідні - не маючи підтримки від рідних складно розвиватися, йти вперед, рухатися на шляху розвитку.

Ще, дуже велику роль зіграє у цьому навчальний заклад, там я теж маю підтримку від учителів, адміністрації та завдяки цьому можу розвиватися навіть у воєнний час. За два з половиною роки війни я встигла зробити дуже багато важливих справ! Писала проєкти, долучалася до волонтерства та результатом маю у своєму селищі простір для молоді, встановлений шатер, у якому проведено круті заходи для молоді. Це так потрібно у наш час!

На багато вчинків ми йдемо заради когось. Моя рушійна течія змін - це мій брат.

Коли я бачила, що з початком повномасштабного вторгнення він почав сидіти вдома без можливості позашкільного розвитку, то почала шукати шляхи вирішення цієї проблеми, щоб надати йому та його одноліткам підґрунтя для самореалізації, розвитку та вдосконалення себе, як особистості. Навіть просто щоб вони могли прийти на організовані події, де ти можеш розслабитися та відволіктися від цієї реальності. 

І у мене це вийшло, бо я та моя команда почали проводити заходи, які спрямовані на соціальну згуртованість та командну роботу. І я зрозуміла, що моє життя дещо змінилося! Це моє!

Мрію, щоб якомога скоріше настала перемога та був мир! Тому я вкладаю усі свої сили, щоб це було помітно і потрібно, бо хочеться повернутися до спокійного життя, коли прогулюючись вулицями не дивитися у небо, бо раптом щось летить…