Валерія не вірила, що повномасштабна війна справді почнеться. Але 24 лютого її розбудили звуки вибухів. В пошуках безпеки Валерія залишила звичне життя і виїхала в село на Київщині, де працювала на фермі, тримаючись за будь-яку звичну роботу як за точку опори. Та за півроку повернулася до Києва. Бо попри сирени й обстріли, саме тут для неї — справжнє життя. Тут — рух, люди, мрії. Валерія мріє про одне — мир. Але не будь-який. А мир в сильній, незалежній Україні, за яку вже сплачено занадто велику ціну.