Я жила з донькою і онуком. Тепер онук навчається у Варшаві, а донька проживає зі мною. Я пенсіонерка. Мені зробили операцію, поставили протез. Живемо з городу. Отримували двічі гуманітарну допомогу від фонду Ріната Ахметова, дякую вам.

Війна нас застала вдома. Донька вийшла зранку і сказала, що розпочалася війна. Для нас, звісно, це був шок, несподіванка. Ніхто не чекав такої агресії. Сподіваємося на наших воїнів. 

У нас були обстріли, є зруйновані будинки, одного чоловіка вбили в нашому селі. Ми нікуди не переїжджали. Шокували звірства російської армії. Ніколи б не подумала, що люди здатні на таке. Це дуже страшно.

Дочка моя працювала в Польщі на м’ясокомбінаті, бо сина треба навчати. А я залишалась одна. Картопля є, так і виживала. Хліб пекла. Після оплати комунальних послуг нічого не залишається. Для нас м’ясо, ковбаса – це розкіш. 

Найбільші труднощі – це коли хворієш, потрібні ліки, а грошей немає. 

Якщо будуть більші обстріли і зруйнують усе, то доведеться кудись їхати. А взагалі, страшно залишати свій дім. 

Під час війни переосмислила своє життя. Я лягаю, а поруч стоїть сумка з ліками і документами. Я не знаю, що буде завтра. Багато несправедливості, багато корупції навіть на найнижчих щаблях влади у той час, коли наші діти гинуть заради України.

Відволікає робота. Намагаюсь щось робити, працювати на городі, інакше можна з глузду з’їхати. 

На мій погляд, війна має скоро закінчитися і обов’язково нашою Перемогою. Стільки смертей і мирних, і військових заради України не можуть буди даремними. 

У майбутньому все буде добре. Все буде Україна!