Для Аліси Давиденко слово «рутина» має  зовсім інше значення, ніж для її однолітків у відносно мирних містах країни. Її будні — це життя під звуки вибухів і гул «шахедів». Суми щовечора готуються до ворожих нічних атак: о 20:00 стартує тривожне очікування — що сьогодні долетить, що зіб’ють.

Аліса каже, що у місті навчилися жити з готовою «тривожною валізкою» й повним баком у машині. Документи, теплий одяг, сухофрукти — усе це напоготові, у коридорі. Цьому навчила війна. Дівчина пам’ятає, як у перші місяці не було бензину на заправках, і їхній родині доводилося просити пальне у знайомих.

Коли хочеться купити одяг чи щось необхідне, доводиться їхати до Києва. У Сумах магазини під час тривог не працюють. Навчання відбувається онлайн — шкільні підвали не вміщають тисячі дітей. Дружній клас, який знімав ТікТок на мільйони переглядів, тепер бачиться раз на місяць, якщо пощастить.

Аліса вже двічі пробувала жити за кордоном — після початку вторгнення виїжджала до Польщі, але завжди поверталася. «Тільки якщо буде російська окупація, тоді поїдемо», — каже вона. Попри ризик, залишається вдома. 

Свою історію Аліса розповіла під час програми «Мирний відпочинок дітям України» на Закарпатті, організованої Фондом Ріната Ахметова.