У нас у селі немає роботи, зачинено школи, магазини й аптеки. Купити продукти неможливо. На сусідній вулиці – пункт пропуску. Село на лінії розмежування, тому більшість жителів виїхала.

 На нашій вулиці п'ять будинків зруйновано обстрілами. Влучало і в наш. Ми були тоді на городі, звідти тікали, а тут усюди сипалося скло. По всьому двору лежало скло й залізні осколки. Стіни будинку ми залатали, вікна засклили, але однаково життя проходить у страху.

Звуки вибухів ми чуємо відразу за саджанням. Земля тремтить, але ми однаково виходимо працювати на городи. Зараз посадимо, а взимку будемо їсти. Адже завод не працює.

У мене пенсія маленька, дід пенсії не одержує взагалі. Так і живемо на допомогу та підробітки. По хліб їздимо до сусідніх сіл – до Павлополя, Гнутового або Талаківки.