Мені 49 років. Я жив і працював у Запорізькій області. Через війну залишився без роботи. 23 вересня виїхав у Запоріжжя. Діти виїхали раніше. 

24 лютого бачив, як летіли ракети. Зник зв’язок. Так і зрозумів, що почалася війна. 

Їжу й ліки я мав. Морально було важко. З моменту окупації села я не відчував себе людиною. Жив у страху, що окупанти могли забрати кудись і вбити. 

Наше село ще ціле. Окупанти знищили тільки ферму. Було вісімнадцять прильотів – всі корови загинули. 

Я виїхав через Василівку. Мені пощастило, що хтось покликав військового, який мене перевіряв, – і він більше не повернувся. Інакше той не пропустив би мене: причепився до паспорта на собаку, в якому було вказано інше прізвище. Я відчув невимовну радість, коли опинився на неокупованій території. Зараз живу з донькою в Запоріжжі.